Артем Чех - Анатомічний атлас. Важко бути жабою

— Ну, і що ти сказав?

— Сказав щось таке… вже точно не пам'ятаю. Папка, він сказав, що… поб'є тебе. Прикинь, як це виглядало? Він тебе поб'є. Наче в дитячому садку, прийде нянечка і налупить по сраці. Я потім ходив десь з місяць припизджений такий, не міг второпати, як, думав я, це ж мій батько, він же самий крутий, можна сказати, найкрутіший. Мені тоді було тринадцять, а через п'ять місяців він звалить, і моя думка про нього зміниться аж через три роки, коли у мене дійсно будуть проблеми на вулиці, а він підтягне якихось своїх мужиків, і ці проблеми якось блискавично зникнуть…

— А тоді його не вбили?

— Ні, тоді не вбили.

— А у мене, чувак, — болісно відказує Віталя, — інша ситуація. Ти лише скільки, три роки думав, що твій батько гівно? А я так думав постійно. Я засинав, і в моїй голові крутилося щось неврівноважене, якісь смердючі коти шкреблися, чи що? Я постійно думав, що мій батько лох.

— Так і думав?

— Прикинь? Мій батько лох, і я нічого не зможу вдіяти. А уяви, як Фрілу або Толяну? У них же взагалі проблема. Фріл свого батька-музиканта навіть не бачив ніколи, його ж бабушка виховувала. А у Толяна батько ось помер рік тому. Уявляєш? Тебе не було, ти тоді ще у своєму Києві жив, а ми ховали його, стільки ідіотизму, скільки було на похороні, я навіть за собою не помічав.

Коньяк, здається, ми допили.

— Я ось що тобі скажу, — почав казати мені Вій. — Я хочу прожити своє життя так, аби мені не було соромно, аби мій батько міг мною пишатися.

— Він і так тобою пишається.

— Ні, я в розумінні по-справжньому. Щоб він по-справжньому мною пишався.

— Думаєш, тобі вдасться?

— Вдасться, я в цьому впевнений. Знаєш, зараз мені двадцять, тобто я молодий, у мене ще все попереду. У двадцять три роки у мене буде все інакше. Я вже не говорю про тридцять.

— Чекай, — зупинив я його. — Давай змотайся по коньяк і продовжимо.

Вій швидко вдягнувся, якогось дідька напнув краватку і вибіг у прохолоду вересневого вечора. Тоді було дійсно холодно. Від того холоду навіть оранжеві стрічки на деревах скручувались у трубочки й шурхотали якось погрозливо.

Вій повернувся, і ми продовжили.

— Жизнь… — продовжив Вій.

— Коротше, Віталя. Тобі двадцять три, і ти…

- І я успішний ман. Як на свої двадцять три, то успішний. У мене все налагодиться до того часу, все прийде в норму. Я їздитиму на машинці. Знаєш, не дуже дорогій, але іномарочці, я випущу свій альбом, ми з пацанами, зі Шрамом там, ну, ти зрозумів, альбом випустимо. От, ще в мене буде своя квартирка. Маленька така, затишна, з моїм власним дизайном. Я там всяких драконів понавішую, ліпнину, атлантів різних, щоб полички з дисками та книжками підтримували… А знаєш, що найголовніше? Що Тетяна Вікторівна носитиме під серцем мою дитину.

— Цього всього ти плануєш досягти у двадцять три?

— Да, чувак. Тільки не планую, а досягну. Запам'ятай ці слова, цей вечір, цей галімий коньяк, ці сигарети, цю кухню, мене.

Він так розважливо і впевнено говорив, що я йому навіть повірив. Віталя вмів так говорити, що йому всі вірили, вони знали, що Вій ляскає язиком багато чого, але все одно вірили, це ж Віталя, це ж, твою мать, сам MC Вій.

Сам, а тим більше MC Вій ще щось базарив, похлинався коньяком, давився димом, запевняв мене в досконалості його суджень та безапеляційності його запевнянь стосовно досконалості його суджень. Коротше, пацан знав, як жити.

— Якщо треба, — додав він, — я і тебе витягну з болота. Я впевнений, що я буду в змозі тобі допомогти.

— Не сумніваюся, Віталя. Дай Бог, — промимрив я в напівсонному стані й випустив у кватирку останній за цю ніч клуб диму.

За вікном п'яні пані чіплялися до тверезих гопників.

Нічого не провіщало бурі. Ми прикріпили зім'яту паперову кулю до мотузки, яку підв'язали до лампочки, і, розвалившись посеред кухні на матраці, штурхали ту кулю ногами. У нас, здається, були попуски, ми запалили свічку, і я показував, що від оголеної ноги, якщо певним чином скрутити на ній пальці, тінь схожа на патисон.

— А-а! — кричали пацани. — Стопудово! Патисон.

І не встигли вони натішитися тінню від моєї ноги, як у замковій шпарині зашкрьобали ключі. Однозначно, це приїхала мама Віталіка.

Нам обламали весь кайф, ми були змушені покинути наш дім, а у Віталіка почався черговий скандал, однак Віталя став нарваним у цій справі і в труні бачив ці скандали, тому він просто взяв і приїхав до Толяна. У нього ми всі і заночували. Звичайно, поводились тихенько, адже його мамі рано на базар, і ще ця кінчена сестра-алкоголічка, і взагалі, у Толяна не можна плювати в кутки та гасити сигарети об підлогу і стіни…