Форостина Оксана - Duty free

Помешкання, в яких жили «визволителі», були одним із головних символів їхнього привілейованого становища. Щоправда, всередині також існувала кастова система: разом із цивілізаторами свого часу приїхав пролетаріат, якому дісталися дешеві робітничі будинки на околицях, переважно північно-західна смуга між центром та пізнішими радянськими новобудовами, у кращому випадку — спорожнілі будинки на території міжвоєнного єврейського району. Ці околиці, єврейські й довоєнні пролетарські, швидко набули духу слобідки з її універсальними цінностями: побутовою теплотою, голосними сварками, бійками, взаємною підтримкою — надто серед жінок, надто перед лицем чоловічої алкогольної аґресії, сусідськими застіллями на подвір’ї у теплу пору року, наприклад, на 9 травня, бандитськими розкладами і бандитським же кодексом.

Саме російськомовні ровесники — сусіди, приятелі з музичної школи — були постійним каналом рідкісних записів американських та британських рок-груп, інколи на платівках, інколи на касетах чи навіть «бабінах», а батьки деяких із них виявлялися цілком притомними і непафосними типами, подекуди навіть із волоссям, довшим від загально толерованого рівня. Головне, що вражало Ванду: вони тримали якийсь самвидав у місцях, де його міг легко помітити випадковий гість, не боялися вимовляти ім’я Солженіцина при відчинених вікнах і взагалі обговорювали речі, про які вдома у Ванди згадували впівголоса та втягнувши голову в плечі. Ще одне прикре відкриття, яке Ванда записала собі десь на підкірку й про яке намагалася не думати, полягало у тому, що їхні, «визволительські», жінки загалом краще виглядали, навіть за загальної вбогості, вбогості матеріальної та вбогості естетичної. З іншого боку, «наші» жінки були далеко попереду у побутовій зарадності, зокрема — смачніше й вигадливіше готували, й маминою таємною втіхою було ділитися нехитрими кулінарними рецептами з тими мантелепами, що, живучи у Львові, опанували лише два види випічки — кекс із пакета Лимонный та кекс із пакета Шоколадный … Дехто з її знайомих йшов далі: купував прикраси у національному стилі у магазині народних промислів «Художник», їздив у напівлеґальні фольклорні експедиції в Карпати, передплачував україномовний журнал «Всесвіт» і взагалі — виказував непідробний інтерес до культури тубільців.

Їй важко було повірити, що цих людей народили ті самі варвари, які висилали людей у Сибір, ховали у роялях горілку від дружин та на майские малювали білою фарбою різьблені горіхові меблі. Інколи, щоправда, докази волали очевидністю, коли з нетрів квартири з’являлися представники найстаршого покоління — зі специфічною, непідвладною рокам виправкою, із широкими вилицями, у піджаках з орденськими планками поверх затертих сорочок. На тлі їхньої автентичної вимови та пластики було виразно помітно, що ці, молодші, вже нахапалися дзюркотливих місцевих інтонацій, українізмів, полонізмів та інших сибаритських звичок (наприклад, ходить в город на каву ).

І хоча тепер вони ніби стали у цьому місті лише національною меншиною, інколи з комплексом вини, саме їм належала влада над найсвітлішими й найчистішими помешканнями, найзатишнішими вулицями, найкращими панорамами. Вони не змовлялися, так виходило саме по собі: багато хто з мешканців оцих найсвітліших і найчистіших помешкань виїжджав з міста — в Німеччину, Штати, Ізраїль, Москву, яка невдовзі також стала закордоном, і залишав квартири найближчій родині або примудрявся — на початках за тіньовими схемами — продавати знайомим зі свого кола. Всі ці операції вимагали певної довіри, адже складалися з фіктивних обмінів, уписувань, хабарів потрібним людям, конвертації грошей у коштовності, переховування коштовностей і загалом дотримання режиму секретності, адже утаєні від держави гроші могли стати легкою здобиччю бандитів, а радянські громадяни, які наважилися на еміґрацію, найчастіше «по єврейській лінії», на останньому етапі багаторічного прощання (з кожною інстанцією окремо й дуже особисто!) ставали практично безправними. Власники аґенції, в якій працювала Ванда, вочевидь, почали здобувати стаж у роботі з нерухомістю ще в ті часи. Їх виказувала російська мова, але не лише вона: радше це була російська мова плюс суміш діловитості, впевненості та навіть нахрапистості, характерної для людей, які вважають довколишній простір своїм, бодай з тієї причини, що дуже добре його знають. Ванда мусила подумки визнати, що вони майже бездоганно орієнтувалися в усіх цих тонкощах — віці того чи іншого будинку, необхідності капітального ремонту та заміни дерев’яних перекриттів на бетонні, графіках водопостачання, тискові води у водогоні (для деяких клієнтів навіть це питання вирішувалося, до того ж — за пляшку, треба було лише знайти мужичка з водоканалу, який мав відповідний ключ), міській топографії врешті-решт. У будь-якому разі — значно краще, ніж претенденти на маклерів «у першому поколінні».