Форостина Оксана - Duty free

— Вы же знаете, что 26 — это слишком дешево. А у нас больше ничего нет. Вообще ничего, все, что на сберкнижках было, все же пропало… Нам же другое жилье надо купить? Надо. Вот вы такая умная, так найдите нам двухкомнатную квартиру за семь тысяч! В центре.

— Пропоную вже.

— Какой этаж?

— Перший.

— Мы не хотим первый.

— Є двокімнатна на другому за сім п’ятсот. Вхід з балкона. Вікна у двір.

— А где мы возьмем эти пятьсот?!

На подразник « где возьмем » реаґує син власниці, запущений чоловік близько 45 років, і десь зі свого кутка, в якому він досі дрімав, мов велика суха комаха, вступає у діалог:

— Мы не можем доложить пятьсот. Где я возьму пятьсот, мне столько не платят. И вообще, сколько они там платят… ходишь-ходишь на эту работу… — Комаха продовжує бурмотіти про щось своє, так і не вилізаючи з кутка.

— А даже если и 30 , — йде в наступ власниця. — Я десять тысяч отдаю дочке в Москву. Что она в Москве за десять тысяч купит?

Вона по-справжньому обурена, цього разу мовчазною необізнаністю Ванди з московськими цінами на нерухомість і небажанням прийняти той факт, що, на відміну від Москви, їхня квартира — вход-с-подъезда-бетонные-перекрытия-ванная-восемь-кухня-девятнадцать-кладовка-десять-минут-от-центра — дістанеться якимсь канадцям ( небось прихвостни фашистские! ) практически даром . Її гнів стає все безкомпроміснішим, і нижче 30 вона вже не спускає. Отетерілий канадієць підписує угоду про наміри, а наступного дня починається розмова про 32 тисячі…

У роботі з львівськими клієнтами допомагало впізнаване обличчя. Тим, хто купував квартири в історичних будинках, Ванда радила знайомих реставраторів як прорабів-консультантів (чи то рабів-консультантів, як уже кому щастило). Якщо з клієнтами налагоджувався більш-менш нормальний людський контакт, вони мали гроші й не були геть одноклітинними істотами, вона також намагалася продати їм до нового помешкання картини друзів-художників (з чого мала невеличкий, але вельми помічний в її ситуації відсоток). Найексцентричніші навіть замовляли у них фрески. Хоча правдиві ексцентрики купували вілли та привозили групи дизайнерів з Італії, які мали би, за задумом власників, перетворювати скромні маєтки довоєнних гінекологів на мініатюрні версії Палацо Дукале. Вони наповнювали старі вілли «справжньою красою»: зірками на стелях, мармуром та позолотою у ванних, канделябрами та балдахінами, лицарськими обладунками та самурайськими мечами, опудалами ведмедів і соколів, дипломами неіснуючих американських академій під склом, орденами, грамотами, стрічками дворянських зібрань, дзеркалами у монументальних рамах, скульптурами античних богів, російськими іконами та мініатюрними китайськими фонтанами.

Одному з таких палаців, а саме — новоприбулого достойника з Дніпропетровська, який збирався осісти у Львові й займатися тут « импортом и экспортом, пару проектов на польской границе, я там задействован как э-э… эксперт », бракувало живопису.

— Ты когда-нибудь занималась любовью на кровати за двадцять тысяч долларов?

— Ні, — чесно відповіла Ванда.

— Вот… вишня, индивидуальный заказ… — Експерт із транскордонної співпраці любовно торкнувся вишневого бильця. — Шото они плохо выглядят…

Експерт задумливо вдивлявся в якихось аж доісторичних риб у великому акваріумі. Зверху на акваріумі лежало кілька грубих стосів газети « Бизнес ».

— Выпрыгивают суки, — відповів господар на погляд Ванди. — На гостей, бга-га-га! Шутка. Не, если серьезно, то када кормишь, чуть подпрыгивают, смотреть надо, шоб палец не отгрызли.

— А чим ви їх годуєте?

— Да в том то и дело, что им специальных рыбок надо, маленьких таких, это ж хищники. Мне водитель в зоомагазине покупал, так они поняли, шо я на корм, и продавать перестали. Теперь на базаре телятину берем… Значит, смотри сюда: вот тут и тут нужно повесить че-нибудь. Ну, шоб подходило по интерьеру.

« По интерьеру » підходив живопис Гензеля і Ґретель. За тиждень у їхній майстерні експерт кілька разів роздивився запропоновані роботи, потім зробив ще кілька кіл, принюхався і нарешті вибрав дві (олія, полотно, впізнаване Старе Знесіння з міді і зелені).

— Они в единственном экземпляре ? — спитав експерт і засопів.

— Ну да… — Гензель був трохи заскочений запитанням.

— Точно ? — експерт насупився і знову засопів, цього разу через те, що, притиснувши підборіддя до грудей, намагався запалити сигарету від золотої запальнички, яка висіла на дещо закороткому, золотому ж, ланцюгу.