Надійка Гербіш - Теплі історії до кави

— Дарма ти так і про паству, і про мого коханого, і про вечірки, — знову засміялася Софія. — Ну й фіранки в мене цілком пристойні, тож не треба їх отут насильно в рожеві квіточки розфарбовувати.

— Ну добре, переборщила, згустила фарби. Але ж!..

— Давай почнемо з кінця, а то я забула хронологічний порядок жахіть, які розгорталися в намальованій тобою картині. З тебе тобто. Узагалі-то, Ісус полюбляв смачно поїсти з митниками й блудницями. Щоправда, навряд чи Він снідав із фарисеями — і я не збираюся, від цього страшенно псується апетит.

Накрохмалений дядечко скоса подивився на дівчат — і вони пирснули від сміху.

— Як тобі не соромно! — жартома посварила подругу Інна.

— От бачиш, ніхто мені не забороняє сміятися, — підморгнула їй Софія. — Ну це я до того, що, хоч ти й не блудниця і в податковій не працюєш, мені дуже приємно з тобою розділити сніданок, тим паче в місті, де я без тебе почувалася б геть самотньо. А коханий тим часом сам собі посмажить грінки — якби ти лишень знала, як він смачно смажить грінки! З італійськими травами й часничком. Пальчики оближеш!

— Він що, замість сповідей рецепти від прихожанок вислуховує?

— Щодо сповідей, я не дуже в курсі, але прихожанки намагаються навчити мене, міську білоручку, готувати смачні страви. Вони так переймаються тим, щоби ми часом не померли з голоду, що зворушують нас до сліз. Учора сусідка спекла маковий струдель і принесла мені перед від’їздом…

— І прийшла без запрошення, звісно. А якби ти не хотіла її бачити? Чи в тебе такого не буває? Ох уже ті люди зі своєю турботливістю!

До зали зайшли декілька галасливих студенток і почали моститися на диванчиках, шарудіти паперами й зі збентеженням ув очах переказувати останні «академічні» новини, які сорока на хвості принесла.

— Іннусько, новий контекст міняє звичні правила. От ти приходиш сюди, готова заплатити свої кревні, і цілком спокійно ставишся до того, що офіціант може підбігти в будь-яку мить і поцікавитися, чи в тебе все гаразд і чи не потрібно тобі чогось принести. Ти ж не образишся на нього за це?

— Ну що ти порівнюєш, — насупила губи Інна. — Ти ж сусідам не платиш за те, щоби вони бігали до тебе на кухню й перевіряли, чи не порожній у тебе холодильник. У маленьких містечках, де є отака от спільнота — об’єднана церквою чи будь-якими іншими гуртовими інтересами, — інша валюта. І турбота там — цілком звичне явище.

— І ти не знуджуєшся з усіма цими людьми, з їхніми турботами? Мені би бракувало особистого простору, чесно. Це ж задихнутися можна!

У Софії задзвонив телефон. Вона глянула на екран і щасливо усміхнулася — коханий чоловік турбувався, як вона доїхала, чи не замерзла, не втомилася, виспалася в потязі. Цікавився, як їй смакувала вранішня кава. Розповідав, що собака звечора дерся в двері спальні, бо до смерті перелякався звуків феєрверків і петард, якими розважалися десь на іншому краю містечка. Казав, що пересмажив сьогодні грінки, бо подзвонив котрийсь із семінаристів і попросив краще розтлумачити йому одне питання — до екзамену залишалося кілька годин, значить, усе чесно.

Інна тим часом нашвидкуруч перевіряла пошту зі свого телефону й високо здіймала брови та грайливо кривила губи, коли подруга навпроти белькотіла якусь надмірно зворушливу дурницю.

Офіціант прибрав спорожнілі тарілки й горнятка й поклав перед дівчатами по прянику, весело усміхнувшись.

— Для покращення настрою в дощову погоду, — пояснив він і повернувся на кухню.

Софія тим часом попрощалася з коханим і взяла подругу за руку.

— Знаєш, сонечко, насправді турбота й тепло зараз важать значно більше, ніж будь-що інше. Люди звикають самоідентифікуватися через якісь речі, фірми, які їх виготовляють, марки машин і моделі комп’ютерів. Ділять суспільство на «своїх» і «чужих» за книжковими вподобаннями чи музичними смаками. Чимало християн уперто відмовляються брататися з представниками інших гілок того ж таки християнства через якісь дрібні розбіжності в доктринах. Носяться зі своїми довгими одежами й табличками на грудях, як ті фарисеї, — і це, я вже тобі казала, страшенно псує апетит!

— Ой-ой, ти вже від чоловіка навчилася читати проповіді, чи як? — засміялася Інна й міцніше стиснула руку подруги, не бажаючи відпускати. — Я скучила за тобою. Ти завжди копала вглиб, поки я порпалася у верхньому шарі. Але я досі не зрозуміла, що ти хотіла сказати, ну от ніскілечки!

— Я просто хотіла сказати, що це все нагадує слона, який рикнув від того, що на нього впав листок. Так у нашому містечку говорять бабці. Люди роздувають великі бульки й ходять коло них, як коло розбитого яйця. А головне залишається поза фокусом. Для мене головне не релігія — а Бог, Який стоїть у її центрі. Не нова роль, як ти то називаєш, матушки, а кохання до чоловіка, який от щойно спалив грінки і тим не менше залишається моїм ідеалом. Не статуси — вони трактуються по-різному, залежно від того, хто про них говорить, — а люди…