Марія Матіос - Щоденник страченої

Та я її чомусь не викинула.

Четвер, осінь

Ця вчорашня знахідка — листівка-молитва — так стриножили мене, велику невірницю і велику безбожницю, що я вперше в свідомому житті побрела до храму.

Мені захотілося помолитися за своє умертвлене дитя. Уперше...

З жахом я зрозуміла, що не знаю, куди йти. У місті чи не на кожному кроці церква, а я стояла на роздоріжжі и відчувала, як від сорому загораються щоки. Я чула про міжконфесійні чвари, але не чула, де можна замолювати гріхи за убієнне життя.

Може, піти до іудеїв?

Але я про їхні закони нічого не знаю.

З мусульманами — іще гірше.

Католики не дуже заохочують аборти.

А свої — православні — чубляться за гроші, а не за Бога, забуваючи про страждущі душі таких, як я.

І я ступила на поріг маленької — схожої на капличку — церковці.

Мені здавалося, що в малій за розмірами церкві меншає гріх. Або стає менш видимим Богові.

Молодий церковний урядник, з яким зустрілися мої очі, докірливо похитав головою:

— Пані, запам'ятайте: в церкві не наступають на поріг.

Іще не переступивши порогу, я зрозуміла, що дорога до храму мені заказана.

Проте я купила свічку і почала ходити порожньою церквою. Відчувала, як мені незатишно. Мабуть, брешуть ті, хто каже, що в Господньому храмі людина, не залежно від міри її гріха, відчуває душевну полегкість. Мені було важко, некомфортно.

Черниця, що продавала свічки, довго спостерігала за мною, а потім нечутно стала за плечима:

— Що ви шукаєте, жінко? Снувати по церкві — не годиться.

— Я хочу помолитися.

— За здоров'я чи за упокій? — лагідно перепитала.

— За... — я затнулася, — ... за померлого.

— Чоловік чи жінка?

— Дитина.

— Он там при вході ліворуч на столик покладіть свічечку і помоліться. Господь вас почує. Можете написати ім'я дитини.

Наступного року у цей же день

Ніхто мене не почув.

Ні Бог, ні той, хто зробив мене нещасною.

Ніхто.

Та я більше й не намагалася достукатися до Всевишнього правителя. Він, мабуть, найбільше любить удатних, не заблудлих, менш грішних.

Із слухняними йому простіше. Вони щораз удосконалюються у своєму послухові.

З такими, як я, — самі проблеми. Без надії, що із блудниць зробляться послушниці.

* * *

Чому так є, що в хвилини душевного сум'яття, зовнішній світ мало не чоботом додатково нагадує тобі про твою кризу?! Так, ніби в середині тебе працює передавальна станція, що посилає внутрішні імпульси за межі єства? Якщо це не містика, то що?

Інакше чого б то з динаміка допікав мене вже й не знаю, чий голос, — голос надприродний, чи голос тутешній:

«Стыдно мне, что я в Бога не верил...

Горько мне, что не верю теперь».

А знаєш, я й справді не вірю ні в що, окрім нас двох.

31 грудня, напередодні 2000 року,

І це — не кінець світу?!!

Цікаво, хто може облікувати, скільки людині відведено випробувань?

А скільки випробувань людина відбуває насправді?

І де той містифікатор, який придумав вічну і найстрашнішу казочку про те, що всім на світі керує Бог?

А раз керує — значить, лякає.

Як лякає — значить, він терорист?

Навіщо з Бога роблять Бен Ладена?

І того, й того шукають всі, — а ніхто не знаходить. Але голос його чують, дива його ввижаються.

У Бога що, є своя Аль-Джазіра чи всепланетний комп'ютер із реєстром кожної особи?

Ідентифікаційний номер кожного підданого?

І хто в Бога оператор комп'ютерного зв'язку? Провайдер?

Хто виконавець Божої волі?

Хто служить Суддею?

Прокурором?

Якою валютою розплачується Бог зі Смертю?

Адже для пані Смерті сам процес смерті — бізнес? Інакше, навіщо б їй висмикувати з життя квітучих людей? Для чого іншого, як не для торгу з тим, хто обліковує душі на тому світі? Без особистого зиску — навіщо плодити чиїсь сльози, тугу? Залишати стільки калік, недужих, а забирати кращих?

Зрештою, як усе це можна контролювати?

Увесь світ?

Чорних і білих?

Переплітати їхні судьби?

Мстити за гріхи п'ятого коліна?

О, тоді не дивно, що один Бог упоратися з таким обсягом роботи не може, через те, напевно, боги, як люди, також поділили сфери свого впливу. Ісус, Будда, Магомет, Єгова. Один добріший, інший — милосердніший. Той — більш ліберальний. Цей — майже постмодерніст.

Але, чекайте, а понад ними, що — Смерть у одній особі??! Могутніша за всіх богів із людьми разом узятими?

В такому разі, молитися треба Смерті, їй одній, всесильниці, вседержительці?

І без посередників.

Немає гармонії ніде...