Наталка Сняданко - Чебрець в молоцi

До Діминого залу ходили переважно самі чоловіки, і то здебільшого професіонали, які підтримували форму й готувалися до змагань, на яких демонстрували рельєф м’язів. Ці велетенські креатури виглядали трохи по-космічному, гордо прогулюючись уздовж спортивних снарядів під час відпочинку між вправами і задоволено оглядаючи себе в численних дзеркалах на повний зріст, але їхня космічність відразу ж випаровувалася, щойно вони починали розмовляти між собою. Бо теми цих розмов один до одного відтворювали щебетання наших однокласниць на перервах і крутилися довкола одного — кількість калорій, дієта, косметичні маски. Загрозлива маса м’язів на плечах і стегнах цих велетнів була, попри солідний вигляд, надзвичайно крихкою: достатньо було необережного руху, і під тиском цієї маси тріскали сухожилля, — не витримували надто великої ваги. Вистачало тижневої перерви у заняттях і кількох шматків торта, як ідеальний м’язовий рельєф перетворювався на мішок із салом. Життя цих людей було суворо підпорядковане потребам їхніх м’язів: ні на що більше у них не вистачало ні часу, ані сил.

Діма також був профіком, але необхідність заробляти на життя тримала його спортивний запал у межах розумного. Він не розбудовував свою м’язову тканину до надприродних розмірів, а намагався не втратити змоги більш-менш вільно рухатися. Щоправда, протягом кількох останніх років він таки додав кілька кілограмів: його репутація більше не вимагала особистої заанґажованості, достатньо було з’являтися на зустрічі з клієнтами й імпозантно перебирати м’язами під футболкою та промовисто перебирати пальцями масивний золотий ланцюжок. Обличчя Діми вирізнялося серед клієнтури залу якоюсь ледь помітною людською рисою. Мабуть, саме це і привабило мене в ньому.

Хоча говорити про привабливість було б перебільшенням — я просто не подумала, погодившись сісти до нього в машину і дати підвезти себе додому. Про те, як закінчуються такі пропозиції, загальновідомо. Хоча, можливо, це була трохи нечесна гра перед самою собою, якась прихована цікавість і бажання здобути сексуальний досвід. Ясна річ, партнер виглядав надто вже ґротесково, але, з іншого боку, у цьому навіть було щось голлівудське. У кожному разі, і тоді до сумнівів та проблем Анни мені було далеко.

Ми приїхали до Діми додому, випили по склянці вина, він роздягнув мене і поклав у своє широченне ліжко. А потім замість пестощів і захоплення моїм тілом почав демонструвати гру своїх м’язів. Я відчула себе знову в спортзалі, спостерігаючи за цим механічним ритуалом, що його Діма, відчувалося, повторює з розписаною в розкладі занять регулярністю. Напевно, значно краще на моєму місці почувалася б однокурсниця, яку дуже збуджував секс із коханцем під час телефонної розмови із нареченим. При цьому то наречений, яких вона міняла досить часто, то коханець поступово входили в смак і часом після стосунку навіть перекидалися кількома словами по телефону. Так от, ця моя знайома спокійно могла б зайняти час телефонною розмовою, поки Діма завершував презентацію.

Перед тим як перейти до активніших дій, Діма встав з ліжка і пішов на кухню, де витягнув із холодильника заздалегідь приготовану дитячу молочну суміш, улюблений енергетичний коктейль культуристів тих часів. Повернувся і замислено відсьорбнув кілька разів. Його член, що й раніше виглядав непереконливо малим на фоні гігантського торсу, похнюплено скоцюрбився.

— Ти точно хочеш зі мною? — запитав Діма, і я зрозуміла, що недооцінювала його. Окрім дієти та регулярних фізичних вправ, його хвилювали ще й інші почуття. Або ж він боявся, що секс із незайманицею вартуватиме йому завеликої кількості калорій. Я промимрила у відповідь щось нерозбірливе.

— А хочеш, я про дєтство тобі розкажу? — раптом запитав Діма. — Не знаю, чо згадав, але ти припоминаєш мені одну тьолку з дєтдому.

І він почав розповідати так, ніби читав уголос статтю з кольорового журналу з порадами, як найкраще зваблювати жінок. Сентиментальні спогади про дитинство в дитбудинку й печиво «Мозаїка», яке приносили родичі іншим дітям і яке було тодішньою вершиною марень Діми — таке могло викликати співчуття та материнські рефлекси у кого завгодно.

Діма захопився розповіддю і для переконливості навіть витяг із шафки на кухні пачку печива «Мозаїка», частина з какао, частина — без, і запропонував мені почастуватися. Сам він дозволяв собі цю розкіш тільки зрідка. Невідомо, чи з калорійних міркувань, чи щоб сентиментальний ефект справляв належну дію. Я подякувала, але печива мені не хотілося.