Вiкторiя Гранецька - Мантра-омана

…Власне, так воно й сталося. Прийшов Ісус Христос, перемішаний твоєю хворобливою уявою із Владом, і сказав: «Привіт. Маєш свій другий шанс». Щоправда, забув попередити, що бути тобі калікою (над розмаїттям змістів та значень цього слова ви з Джоном Траволтою теж працювали, йому навіть майже вдалося переконати тебе, що ти така сама, як інші).

Зотримавши таке полегшення, ти й далі відмовляєш собі у десерті на ім’я Джон Траволта. Бо він не Влад. А ти не сімнадцятирічна (на вигляд) дівчинка Єва, якій немає чого втрачати і немає чого приховувати. Вдруге ти не зрадиш пам’яті Влада. Бо хтозна, що твоя збочена підсвідомість витворить вам обом у відповідь?

Та ти й не зрадиш. Інакше…

ДЖОН ТРАВОЛТА: А отут і починається найцікавіше. Твій мозок застосував потужний захисний механізм, витерши з пам’яті його самогубство, скоєне через тебе. Анна Фройд назвала цю захисну реакцію ВИТІСНЕННЯМ (він так і говорить — великими літерами, шанобливо). Так от, ти витіснила з архівів своєї пам’яті майже все, що було пов’язано з Владом. Це дало тобі жити далі, бо якби ти це усвідомила, воно з легкістю й без питань зруйнувало б тебе.

ТИ: Але ж воно знайшло спосіб повернутися до мене!

ДЖОН ТРАВОЛТА: Та авжеж. Проблема в тому, що мозок не в змозі цілковито знищити інформацію. Натомість він ховає її до найдальших архівів підсвідомого, де ми… навряд чи її знаходимо. Та, на жаль, підсвідоме — не мертвий вантаж, там теж відбуваються певні процеси, переважно уві сні…

ТИ: То он чого він почав з того, що мені снився…

ДЖОН ТРАВОЛТА: Мало бути щось, що дало поштовх воскресінню спогадів. Він чимось нагадав тобі про себе?

На цьому запис уривається. Прослухавши його вдесяте, ти знову (вкотре!) панічно перебираєш події хрінзна-якої давності, аби зрозуміти, від чого почалися ті сни. Пробираєшся поміж лабіринтів минулих подій. І скрізь на тебе дивляться сталактити та сталагміти застиглих, наче скам’янілих спогадів. Істина вимальовується несподівано, як айсберг на шляху «Титаніка»:

— Картина. Я продала картину.

Ти мусиш знайти і повернути картину. Влад хоче, щоб ти повернула картину. Бо це він її створив, а разом і з нею того чоловіка — високого, може, надто худорлявого для свого зросту, з коротким темним волоссям, тонкими, майже правильними рисами обличчя і палаючими, різко розкресленими карими очима, в яких могло б зачаїтися що завгодно… Влад випустив його на світ Божий. А тепер він хоче, щоб ти її повернула. Картину. Без неї твоя книжка не може бути завершена.

І твоє життя також. Особливо твоє життя.

Наче міліцейський пес, що напав на слід крадія, ти старанно взялася відстежувати історію поневірянь своєї картини. Отже, Ромео (який купив її за триста баксів для Русалки) зрозумів, що йому, мерзенному, пробачено, і на радощах забув її під старою перекошеною лавкою у парку, з якої безнадійно облупилася фарба.

На цьому історія уривалася, бо, якщо вірити всесвітній мережі, Ромео той бомжувати перестав. Пиячити також. Згодом він повернувся до книжкового бізнесу, одружився і завів двійко чарівних діток. Живописом більше не цікавиться. Категорично. Мабуть, цього й хотіла б для нього Русалка?

Минали дні. Від знайомого мистецтвознавця (чесний незахищений секс) ти випадково дізналася, що знайшов ту картину якийсь вуличний художник, що саме швендяв парком і збирав пляшки (біля картини теж валялася порожня пляшка, якщо ти не забула). Художник був без грошей і опрєдєльонного мєста житєльства. Крім того, перебував у стані творчої кризи (не малювалося йому), тож, недовго думаючи, він підібрав картину, видав її за свою (з тих часів, коли йому ще малювалося) і продав уже за тисячу баксів.

Потім, звісно, правда видерлася нагору (з’ясувалося, що картина не належала пензлю вуличного художника), але було вже запізно — він пропив усю тисячу баксів і вмер від цирозу печінки…

Тепер, коли в історії картини була брехня, мистецтвознавці одностайно зійшлися на думці, що її вартість має неабияк підскочити догори. Так і сталося.

З газетки, забутої кимсь у кав’ярні, ти взнала, що кілька тижнів тому твою розшукувану картину придбало шановане подружжя колекціонерів — уже за дві з половиною тисячі. Баксів, звісно, не тугриків. Придбало, аби прикрасити свій літній будиночок у селі. Та насолодитися тією красою старенькі люди не встигли. Першої ж ночі, проведеної разом з картиною у літньому будиночку, хтось увірвався до них, підступно зарізав їх уві сні і, перекинувши догори дриґом усю хату, без сліду зник…