Галина Вдовиченко - Купальниця

— А, нічого! — махнула рукою Леся. — Дурня, а не ґуля!

— Де ти впала? — допитувалась Анна. — Тебе нудило?

Почувши, що Леся ходила до Кароліни додому, Анна зміни-

лась в обличчі.

— Я просила вас триматися хати! — вибухнула вона. —

Я попереджала: не виходити з дому вечорами! не водити дити-

ну по сумнівних місцях! не годувати випадковою їжею! — Вона

відпустила малу, рішуче попрямувала до холодильника. —

Що вона їла? Я усе залишила в морозилці!

Вона з силою розчахнула холодильник, побачила там від-

криту пачку масла і вихопила її назовні двома пальцям:

— Ми не їмо такого масла! Звідки тут таке масло?

— Мала ж і я щось їсти, — відповіла їй Кароліна.

Відпочинок не пішов Анні на користь, нерви в неї були геть

розшарпані. Вона легко зірвалась на крик. Чи варто їхати так

далеко, щоб усі свої проблеми привезти назад?

— Мамусю, — Леся спробувала захистити свою няньку. —

Мені ґуля не болить, і нам було добре, весело. Послухай, яку

я пісню знаю…

Дівчинка набрала побільше повітря у легені й артистично

заспівала щодуху:

— На уліце Колонтая! Фай-дулі, фай-дулі, фай! Била баба

поліцая! Фай-дулі, фай-дулі, фай! — вона тупнула ногою

у підлогу і з розтяжкою, зі щирим почуттям вивела: — Хо-

ллє-рра!

165

— Зая, — вмить заспокоїлась Анна, — іди-но, зая, в свою

кімнату. Я там дещо тобі привезла.

І коли дівчинка зникла за дверима, повернулась до Каролі-

ни. Дві вертикальні зморшки пролягли на чолі — від гніву чи

від надміру засмаги. Її промова була лаконічною:

— До побачення! Завтра можете не приходити. І подякуй-

те, що не висуватиму до вас претензій.

Ні, старий рік не міг закінчитись на цій сумній ноті! По до-

розі додому Кароліна нарешті відчула: Новий рік наближа-

ється! Залишається кілька годин. І в них сьогодні вдома буде

свято.

На трамвайній зупинці в якогось дідуся купила маленьку

ялинку, зібрану зі справжніх пахучих гілок, аж надто густу; у крамниці на сусідній вулиці — цукерок у яскравих обгорт-

ках, шампанське, курку та чорнослив. І вже вдома згадала, що

геть забула про мандарини. Не потрапили вони їй на очі.

Новий рік зустріли вдвох, біля ялинки, прикрашеної цу-

керками на нитках. Коли з вулиці та подвір’я почулися свят-

кові салюти, вийшли на кухню, і там влаштували ще одне за-

стілля, спільне з сусідами. Гєнек приєднався до компанії вже

на початку другої години ночі, під звуки петард та феєрвер-

ків, які не замовкали до ранку. А на світанку в кімнаті зроби-

лося незвично світло. Це нарешті випав білий-білий сніг і не

розтанув.

4

На Різдвяні свята з’їздили у Висіч, до батьків. Повернулись до

Львова — а свята тривають. Від Романа до Йордана — україн-

ський Рамадан, — посміюється Сашуня, відпочивайте, люди!

Кароліна пам’ятає свої записи (плани на майбутнє) в нотатни-

ку київського періоду: 1 грудня — Романа. І так — до 19 січня, уточнює Сашко, тому з роботою, Олеже, і не потикайся,

166

шукати її зараз — марна справа. Навіть ті, хто її має, не пра-

цюють. Попустіться…

А студентський театр працює, нагадує Гєнек, репетиції три-

вають. «Підеш, нарешті? — запитує Гєнек, — вже всі відмов-

ки вичерпались». — «Піду», — погоджується Кароліна.

…Вони спізнились, хоч вийшли завчасно. Гєнек мовчки по-

казав, куди пройти; скрадаючись, щоб не заважати, зробили

кілька кроків до першого ряду громіздких, грубо пофарбова-

них школярських парт, опустились на лавку неподалік від

принишклих хлопців та дівчат.

У старій аудиторії амфітеатром — з доброю акустикою, ви-

сокими арками вікон та стелі, зі штивними меблями минулого

століття — було де репетирувати. Біля дошки. Там можна і ма-

сові сцени проганяти, місце дозволяє. Натомість у ці хвилини

там розігрували сценку лиш два актори, за ними спостерігали

глядачі — актори театру та їхні друзі. Довготелеса дівчина з ру-

сявим волоссям до талії, прозорими очима кольору води та не-

виразним голосом грала роль обманутої та розчарованої геро-

їні, це було зрозуміло з монологу, з яким вона зверталась до

мовчазного хлопця. Але далі цієї мізансцени діло не йшло.

— Ще раз, — байдужо вимовляв чоловік, що сидів на пер-

шій парті. У джинсах та картатій сорочці з накрученою на шиї

арафаткою, він міг би виглядати молодшим за свої роки, як-

би не довге волосся з чубчиком у стилі 80-х років. — Ще

раз, — беземоційно озивався він, і дівчина-русалка повторю-