Ірина Савка - Осиний мед дикий

Марія Матіос

1 червня 2013, Київ

Село, де народилася Софійка, лежить у долині, обрамленій лісом, полями і луками. Там ніколи не дмуть пронизливі вітри і сонце завжди ласкаве, мовби ліс охолоджує його гарячі промені.

Софійка — худеньке дівча, з великими сірими очима і дрібною постаттю, — ще не знала географічного положення свого села, але воно вже було для неї найкращим. Їй здавалося, що більше ніде так не пахнуть дикі полуниці, немає таких рожевих острівців материнки, зозулиних черевичків і дрібного дикого косатиння, яке швидко втрачає свою принаду, коли його зірвати з рідного куща.

А ще Софійка дуже любила перший сніг…

Хата їхня була маленька, вкрита соломою, і ставала особливо ошатна, навіть пишна, коли тато клав загату, щоб узимку було тепліше. Хата стояла на горбі, з якого було видно все село, біля невеликої церковці. І Софійка тим дуже пишалася, бо могла першою прийти до церкви, де знала кожен куточок і кожен святий лик… Але зима — велика спокусниця, і коли випадав перший сніг, село ставало біло-голубе, ніби у найчарівнішій казці. Солом’яні стріхи задерикувато дивилися навколо. А повітря, ніби щойно навіяне з лісу, пахло сосною, бруньками і ще чимось незбагненим, і так хотілося його вдихати, щоб запам’ятати початок срібного дива, якого ще ніхто не насмілився порушити.

Софійка похапцем одягала свої шкарубкі чобітки та благеньке пальтечко, яке їй дісталося у спадок від сестри, і йшла милуватися тими зимовими чарами.

Дівчинці так шкода було, що незайману стежку порушив вуйко Міхал, що Стефан Макар пописав саньми нехитрі візерунки на снігу. Прикро було, що люди робили свої буденні справи: носили воду, напували худобу, прогортали доріжки, руйнуючи цю чудову зимову прелюдію.

А зима й справді була лагідна: з неба сипав лапатий сніг і будив у душі ту перчинку, яка ховалася там з далекого літа. Разом з нею прокидалося і багато мрій: про ковзани, про діжку для капусти, з клепок якої були б добрі лижі, про ковані сани, які не всі могли мати. Дівчинка хіба у снах гасала на лижах: тато не дозволив розібрати діжку, тож вона так і не навчилася на них кататися.

Але у зими є ще одна велика і здійсненна мрія — подарунки від святого Миколая. Софійка знала всі пісні про Чудотворця і кожного вечора при молитві просила Отця, щоб Миколай приніс їй гарний подарунок, старалася бути чемною, щоб тато не мав причини бути нею невдоволеним. Вона підмітала хату, носила з оборогу дрова і мріяла про ласощі, бо була велика ласунка.

Прикро було почути від мами, що цієї зими Миколай бідний і не знає, чи всім дітям вистачить дарунків. Софійка довго не спала в ту магічну грудневу ніч, сподіваючись, що святий Миколай врахує, що вона його так чекає, і навідається до їхньої родини.

Але нічка, яка заколисувала всіх дітей, заколисала і Софійку, а на ранок мала з трепетом пробудилась і, затамувавши подих, витягнула з-під подушки невеличкий згорток, у якому було… три грудочки цукру. Сестрі Маринці дісталося те ж саме. Чудо відбулося: святий Миколай, хоч і бідний, але побував у їхній хатині. Але як?! Двері зачинені, на вікні в’язанка сіна, щоб мороз менше дошкуляв… Софійка була горда — Миколай її не забув, і це було так смачно — смоктати свою, подаровану самим святим Миколаєм, грудочку цукру!

Прийшовши до школи (а це було, коли Софійка навчалась у першому класі), діти жваво обговорювали свої подарунки. Героєм дня був Павльо, бо, окрім грудочок цукру, таких само, як у Софійки, йому святий Микола написав ще й листа. На звичайному шкільному аркуші стояв зверху хрестик, а далі йшли накази: бути чемним, шанувати маму, добре вчитися, любити сестру і брата, бо батька у них не було. Але лист і грудочки цукру для Павля були загорнуті у газету «Правда». Софійка йшла зі школи і думала: чому саме у таку буденну газету був загорнутий дарунок для Павля?

Зима стала законною господинею села. Насипала сліпучого снігу, закрила всі ритвиці у землі. Дерева стояли зачаровані, горді, а ялини і сосни хизувалися своїми ошатними шубами. Мороз тріщав і дрібненько порипував під малими ногами Софійки, яка перебігала стежку до бабці, або до Надьки і Леськи, з якими робила «пробу» на коляди.

Софійка знала багато коляд, і навіть тато з прихованою гордістю казав, що мала добре «підтягує». А далі… мрії, якою буде ялинка, чи щось вколядують, що мама спече і всмажить на свята.