Наталія Гурницька - Мелодія кави у тональності кардамону

Ледь нахиливши голову, вона обережно глянула на Адама, тоді слабо усміхнулася.

— Навіть не думала, що сьогодні ночуватиму тут. Якби не події у місті, я б ще довго не наважилася на таке, — вона кинула на Адама ще один обережний погляд і зосередилася на розгляданні картини в нього за плечима. — Знаєте, у вас у кабінеті я ще не була. Усе таке незвичне.

— Шкодуєш, що прийшла до мене? Зле тут почуваєшся?

Анна слабо повела плечима.

— Аж ніяк, дітям у цьому будинку навіть краще.

— А тобі?

Вона зробила декілька невпевнених кроків і зупинилася за крок від Адама. Дивилася на нього з обережною усмішкою на устах, але не підходила ближче.

— Тепер усі засуджуватимуть мене. Скажуть, що геть безсоромна. Навіть не знаю, що мені тепер робити.

Ще один обережний крок — і Адам обхопив її за талію та притягнув до себе.

— Тебе досі це хвилює?

Усміхнувшись, Анна ковзнула йому на коліна. Здається, сьогодні потребувала обіймів Адама не менше, аніж він її. Своєрідні ліки, які не лише дають розраду у важкі моменти, але й повертають смак до життя та впевненість у собі. Хіба їй важко стати для нього такими ліками?

Намагаючись не зосереджуватись на думках про те, що все це відбувається в будинку, де ще зовсім нещодавно мешкала дружина Адама, Анна обережно відшукала губами його губи. Нічого не змінилося. Адам бажає її так само сильно, як і раніше. Як добре, що можна просто цілуватися і ні про що інше не думати.

Тепла кашемірова шаль зісковзнула з плечей до її ніг, а тоненьке полотно сорочки не заважало відчувати на своєму тілі гарячі доторки чоловічих долонь та губ. Усе так просто і так звично, і незабаром не треба буде жодних зусиль для того, щоб забути, де все це відбувається.

Одним швидким рухом Анна скинула сорочку через голову і знов обвила Адама руками за шию. Тепер відчувала його кожним дюймом оголеного для нього тіла і прислухалася лише до того, що робить він. Якщо міцно-преміцно заплющити очі, можна взагалі ні про що не думати, а просто скоритися власним бажанням. Від людини тут залежить лише те, що ці бажання виносять зі споду — любов та запаморочення від близькості коханої людини чи звичайну хіть. Перше — підіймає над реальністю та дає відчуття справжнього щастя, друге — нічого, окрім пустки та тимчасового полегшення, не полишає по собі.

Прокинулась Анна аж під ранок. Спочатку не відразу зрозуміла, де вона і як сюди потрапила. Здивовано глянула на Адама, який спав поряд, тоді, враз усе згадавши, усміхнулася. Вони прийшли сюди посеред ночі й відразу заснули. Важко повірити, але вона кохалася з ним у перші години свого перебування тут, а потім була така втомлена і розімліла від любощів, що миттєво і без жодних докорів сумління заснула. А думала, що нізащо не засне. Може, й добре, що ось так відразу — потім було б значно важче.

Дитяче пхикання примусило Анну зосередитися на нагальних справах. Вона відкинула ковдру набік і сіла на ліжку. Пхикання поступово перетворювалося на плач, і, не очікуючи, доки воно переросте у гучний концерт, вона звелася на ноги. Адам уві сні ледь ворухнувся, проте не прокинувся.

Намагаючись не шуміти, Анна повернулася до кімнати, в якій спали діти, і, зосередившись на звичній для себе роботі годування-переповивання-колихання, відчула себе майже впевнено. Нічого несподіваного не передбачається. Робитиме тут те ж саме, що робила вдома. Все прогнозовано.

Потроху майже зовсім розвиднилося, і Анна почала вдягатися. Навмисно вибрала доволі просту чорну сукню. Без зайвих прикрас, надмірностей у крої і глухо застібнуту по саме горло, проте таку, що додавала до зовнішності щось шляхетне. Мусила виглядати якщо не досконало, то принаймні пристойно. Якщо доведеться знайомитися з сусідами або з кимось, хто знав покійну дружину Адама, не хотіла бути подібною на жінку з цілком інакшого товариства. Те, що її все одно згодом осуджуватимуть, знала напевно, проте воліла, щоб Адамові принаймні не дивувалися та не вважали, що він спокусився на жінку, не варту його уваги.

Переконавшись, що Яся спокійно спить, Анна взяла на руки Елю, яка вже категорично не хотіла засинати, і вийшла з кімнати.

Зайшовши в спальню до Адама, посадила малу на ліжко, підійшла до вікна і розсунула важкі, вже зимові, штори. З вікна відразу війнуло прохолодним повітрям, і, не втримавшись, Анна визирнула надвір. Напевно, це вже останні осінні дні. Листя з дерев давно пооблітало, землю вкрив суцільний килим із опалого і майже повністю бурого листя, а самотні кущі хризантем прив’яли від вранішнього приморозку. Ще трохи — і пізня осінь переміниться на зиму з її заметілями, глибокими снігами та суворими морозами.