Мілан Кундера - Нестерпна легкість буття

Отже, це була не жадоба насолоди (насолода приходила на додаток, немов якась премія), а жадоба оволодіти світом (розкрити своїм скальпелем розпластане тіло світу), саме вона гнала Томаша услід за жінками.

Серед чоловіків, які ганялися за багатьма жінками, ми можемо легко розрізнити дві категорії. Одні шукають у всіх жінках свою власну, суб’єктивну мрію про жінку. Інших спонукає бажання оволодіти безмежними розмаїттями об’єктивного жіночого світу.

Одержимість перших — лірична: вони шукають у жінках самих себе, свій ідеал, але раз по раз розчаровуються, бо ж ідеал, як відомо, не можна знайти ніколи. Розчарування, що жене їх від жінки до жінки, надає їхній непостійності якесь романтичне виправдання, і тому багатьох сентиментальних дам навіть розчулює їхня затята полігамність.

Друга одержимість — епічна, і жінки в ній не бачать нічого зворушливого: чоловік не проєктує на жінок ніякого свого суб’єктивного ідеалу; тому його цікавить усе й ніщо не може розчарувати. І саме ця нездатність бути розчарованим і має в собі щось шокуюче. Одержимість епічного бабія в уявленні людей не можна спокутувати (спокутувати розчаруванням).

Оскільки ліричний бабій переслідує постійно той самий тип жінки, ніхто навіть не помічає, що він міняє коханок; друзі раз по раз ставлять його у скрутне становище тим, що не можуть розрізнити його подруг і називають їх тим самим іменем.

Епічні бабії (і саме до них, звичайно належить Томаш) у своїй гонитві за пізнанням дедалі більше віддаляються від банальної жіночої вроди, якою швидко пересичуються, і неминуче закінчують як колекціонери курйозів. Вони знають про цей свій гріх, трохи його соромляться і, щоб не бентежити друзів, не появляються з коханками на людях.

Томаш уже близько двох років працював мийником вікон, коли одного разу його запросила до себе нова замовниця. Її химерність зацікавила його відразу, тільки-но він побачив її у відчинених дверях квартири. Це була делікатна, не криклива химерність, у межах приємної банальності (Томашеве захоплення курйозами не мало нічого спільного із захопленням Фелліні монстрами): жінка була надзвичайно висока, трохи вища за нього, і її обличчя з тонким і дуже довгим носом було таке незвичайне, що її не можна було назвати гарною (усі б запротестували проти цього!), хоча й негарною (принаймні для Томаша) вона не була. Вдягнена у штани й білу блузку, вона справляла дивне враження: якесь поєднання хлопця, жирафа й лелеки.

Жінка дивилася на нього довгим, уважним, допитливим поглядом, у якому відчувалася інтелігентна іронія.

— Проходьте далі, пане докторе, — мовила вона.

Він зрозумів, що жінка знає, хто він. Проте не відреагував на це й запитав: — Де можна набрати води?

Вона відчинила двері ванної кімнати. Перед ним був умивальник, ванна, унітаз; перед ванною, умивальником і унітазом лежали маленькі рожеві килимки.

Жінка, схожа на жирафа й лелеку, усміхалась, її очі мружились, і тому все, що вона говорила, здавалося, було сповнене таємного смислу чи іронії.

— Ванна повністю до ваших послуг, пане докторе, — сказала вона. — Можете в ній робити що завгодно.

— Навіть викупатися можу? — запитав Томаш.

— Ви любите купатися? — відповіла вона запитанням.

Він наповнив відро теплою водою і повернувся до вітальні.

— Як ви бажаєте, звідки починати?

— Це залежить тільки від вас, — знизала вона плечима.

— Я можу подивитися вікна і в інших кімнатах?

— Хочете ознайомитися з моєю квартирою? — усміхнулась вона, так ніби миття вікон було його примхою, яка зовсім не обходила її.

Він зайшов до сусідньої кімнати. Це була спальня з одним великим вікном, двома поставленими впритул ліжками і картиною — осіннім пейзажем з березами й призахідним сонцем.

Коли він повернувся, на столі стояла відкоркована пляшка вина і два келишки.

— Не бажаєте підкріпитися перед нелегкою роботою? — запитала вона.

— Охоче, — відказав Томаш і сів.

— Для вас це, мабуть, цікаве заняття — ознайомлюватися з різними домівками, — мовила вона.

— Може, й так, — відповів Томаш.

— Скрізь вас чекають жінки, чоловіки яких на роботі.

— Найчастіше бабусі й свекрухи, — сказав Томаш.

— А вам не бракує вашої основної роботи?

— Краще скажіть мені, звідки ви знаєте про мою роботу.

— Ваше підприємство вихваляється вами, — сказала жінка, схожа на чаплю.

— І досі? — здивувався Томаш.

— Коли я туди подзвонила й попросила прислати когось вимити вікна, вони запитали, чи я не хочу, щоб це були ви. Сказали, що ви відомий хірург, якого вигнали з лікарні. Мене це, звичайно, зацікавило.