Мілан Кундера - Нестерпна легкість буття

Він відчинив.

Уся квартира складалася з одного-єдиного приміщення, перші два метри якого були відгорожені завісою, яка утворила в такий спосіб щось на зразок передпокою; там стояв стіл із плитою і холодильник. Ступивши трохи далі, за завісу, вона побачила прямо перед собою видовжений прямокутник вікна в кінці вузької, довгої кімнати; з одного боку були книжкові полиці, а з другого — тахта і крісло.

— Квартира у мене вкрай проста, — сказав інженер, — сподіваюсь, вас це не бентежить.

— Ні, не бентежить, — мовила Тереза, дивлячись на стіну, геть закриту книжковими поличками. В цього чоловіка немає порядного стола, зате має сотні книжок. Це приємно здивувало Терезу, і тривога, з якою вона йшла сюди, трохи утамувалась. Вже з дитинства вона вважає книгу знаком таємного братства. Людина, в якої вдома така бібліотека, не може скривдити її.

Він запитав, що він може їй запропонувати. Вина?

Ні, ні, вина вона не хоче. Коли вже щось, то каву.

Він вийшов за завісу, а вона підійшла до книжкових полиць. Одна з книжок зацікавила її. Це був переклад Софоклового «Едіпа». Дивно, що тут ця книжка! Багато років тому Томаш дав Терезі прочитати її і довго розповідав про неї. Потім виклав свої міркування письмово й послав до газети, і ця стаття перевернула догори дном все їхнє життя. Дивлячись тепер на корінець цієї книжки, вона заспокоювалась. Здавалося, ніби Томаш навмисне залишив тут свій слід, подавав їй знак, що все це влаштував він. Вона витягла книжку, розгорнула її. Коли інженер повернеться до кімнати, вона запитає, чому в нього ця книжка, чи він її читав і що він про неї думає. З допомогою цих хитрощів вона пересуне розмову з небезпечної території чужої квартири в інтимний світ Томашевих думок.

Потім вона відчула на плечі руку. Інженер узяв у неї книжку, мовчки поклав на полицю і повів її до тахти.

Їй знову пригадалась фраза, яку вона сказала катові з Петршіна. Тепер вона вимовила її вголос:

— Але це не моє бажання!

Вона вірила, що ця чудодійна формула вмить змінить ситуацію, проте в цій кімнаті слова втратили магічну силу. Мені навіть здається, що вони спонукали чоловіка до більшої рішучості: притиснувши Терезу до себе, поклав руку їй на груди.

Дивна річ: від цього дотику вона враз перестала тривожитись. Цим дотиком інженер указав на її тіло, і вона усвідомила, що йдеться зовсім не про неї (не про її душу), але виключно про її тіло. Про тіло, яке зрадило її і яке вона вигнала у світ поміж інші тіла.

Він розстебнув їй ґудзики на блузці й дав зрозуміти, щоб решту вона розстебнула сама. Але вона не виконала його вказівки. Вона вигнала своє тіло у світ, але не хотіла нести за нього відповідальність. Вона не чинила опору, але й не допомагала йому. Душа в такий спосіб хотіла показати, що, хоч вона й не згодна з тим, що відбувається, але вирішила лишатись нейтральною.

Він роздягав її, і вона при тому була майже непорушна. Коли він її поцілував, її губи не відповіли на доторк його губів. Але невдовзі вона зненацька відчула, що лоно її зволожилось, і вона злякалась.

Збудження, яке вона відчувала, було тим сильніше, що виникло всупереч її бажанню. Душа її таємно погодилася з усім, що відбувалось, але знала й те, що це велике збудження триватиме лише в тому випадку, якщо її згода не була висловлена. Коли б вона вголос сказала своє «так», коли б захотіла добровільно брати участь у любовній грі, збудження ослабло б. Адже душу збуджувало саме те, що тіло діє всупереч її бажанню, зраджує її, і вона спостерігає те зрадництво ніби збоку.

Потім він стягнув з неї трусики, і Тереза лишилася зовсім гола. Душа бачила голе тіло в обіймах чужого чоловіка, і це здавалося їй таким невірогідним, як коли б вона зблизька роздивлялася планету Марс. В освітленні невірогідності тіло її вперше втратило для неї свою банальність; душа вперше дивилась на нього зачаровано; на передній план виступила вся його особливість, неповторність, незрівнянність. Воно вже не було звичайним серед інших тіл (яким вона бачила його досі), а найнезвичайнішим. Душа не могла відірвати погляд від родимки, круглої, коричневої плямки, що була якраз над волосяним покривом лона; ця плямка здавалася їй печаттю, яку вона сама (душа) поставила на тіло, і по-блюзнірському близько від цієї святої печаті тепер рухався чужий член.

А потім, глянувши на інженерове обличчя, Тереза усвідомила, що вона ніколи не давала згоди на те, щоб тіло, на якому її душа поставила свій знак, опинилося в обіймах когось, кого вона не знає і не хоче знати. Її охопила запаморочлива ненависть. Вона зібрала слини в роті, аби плюнути в обличчя тому чужому чоловікові. Але він спостерігав за нею з такою ж нетерплячою цікавістю, як вона за ним; він помітив її лють, і рухи його прискорилися. Тереза відчувала, як до неї здаля підступає блаженство, почала кричати: «ні, ні, ні»; вона опиралась йому, боронилася, тож затримувана насолода довго розливалася в її тілі, не знаходячи для себе виходу; вона ширилася в неї, наче морфій, упорскнутий у вену. Тереза борсалася в його обіймах, била навколо себе руками і плювала йому в обличчя.