Орхан Памук - Мене називають Червоний

— Ось уже два роки, як я з дітьми — в рідному домі, проте вони не в змозі мене повернути.

— Бо прекрасно розуміють, що завинили перед тобою. Та це не причина, щоб погодитися на твоє розлучення.

— Якби ми були малікітами [107] Малікіти — прибічники малікізму, мусульманської школи права, заснованої у VIII ст. юристом-богословом Маліком. або ханбелітами [108] Ханбеліти — прибічники ханбелізму, найсуворішої з чотирьох шкіл у сунітському правознавстві. , то кадій через чотири роки з моменту зникнення мужа погодився б на розлучення, ще й постановив би, щоб рід чоловіка сплачував аліменти. Але ми, слава Аллаху, вірні настановам Ханіфі [109] Абу Ханіфі — засновник ханафізму, школи сунітського правознавства, яка вважається менш ригористичною, ніж інші. , й з того нічого не вийде.

— Не треба мені натякати на шафіїтського [110] Шафіїти — прибічники мусульманської юридичної школи шафіїзму, заснованої на початку IX ст. юристом-богословом ал-Шафі. заступника кадія Ускюдара. Це гнила справа.

— Усі стамбульські жінки, чиїх чоловіків забрала війна, йдуть до нього й тягнуть за собою свідків. Він — шафіїт і для годиться запитає: чи зник чоловік, скільки минуло часу, чи виникли в житті якісь труднощі, хто свідки, а потім відразу розлучає — і бувай здорова.

— Доню моя рідна, хто тобі таке вбив у голову? Хто вкрав твій розум?

— Якщо й після розлучення знайдеться людина, котра вкраде мій розум, то, безперечно, на неї мені вкажете ви, і я ніколи не піду проти вашої волі, за кого мені виходити.

Мій хитрий батечко, второпавши, що його донька не дурніша за нього, прищурив очі. Зазвичай вони в нього жмурилися з трьох причин: 1) коли він розкидав думками туди й сюди, як зарадити собі в скруті; 2) коли ледь не плакав від горя й безвиходи; 3) коли виплутався зі скрути, однак удає, що ось-ось розридається, бо все страх як погано.

— Ти забереш дітей і залишиш старого батька самого? Тобі відомо, що заради нашої книги (він так і сказав — нашої книги) я боюся вмирати. Але тепер, коли ти надумала покинути мене, я ладен померти чимшвидше.

— Але ж, таточку, чи не ви мені постійно товкли, що я мушу розлучитись, аби врятуватися від посіпаки-дівера?

— Я не хочу, щоб ти мене покидала. Й твій чоловік якогось дня може повернутися. А якщо не повернеться, то немає нічого поганого, коли знову візьмеш шлюб. Тільки живіть із другим чоловіком у цьому домі. Біля тата.

— Мені більше нічого й не потрібно, лише б бути з вами.

— Дорога моя, хіба ти хвилину тому не казала, що хочеш вийти заміж?

Отак сперечатися з моїм батьком — зрештою сама повіриш, що неправа.

— Казала, — відповіла я, потупивши очі.

Стримуючи себе, аби не розквилитися й водночас підбадьорена думкою, котра щойно стрельнула в голову, я запитала:

— То що мені — все життя ходити вдовою?

— Я погоджуся мати зятя, якщо той не відвезе тебе бозна-куди. Твій обранець житиме тут, разом із нами?

Мені заціпило. Ми обоє чудово розуміли, що батько гризтиме зятя, який житиме в нашому домі. Він не поважатиме його. Батько нишком так підступно й уміло принижуватиме того, хто піде до нас у прийми, що, вийшовши заміж, я все життя шкодуватиму.

— Та ти розумієш, що без моєї згоди ви не зможете побратися, чи ні? Я твого заміжжя не хочу й згоди не даю.

— Я не весілля, а розлучення хочу.

— Бо тобі може завдати болю одна тварюка, яка ні про що не дбає, окрім своєї вигоди. Чи ти хоча б здогадуєшся, як я тебе люблю, моя мила дівчинко? Та ми мусимо завершити книгу.

Я прикусила язика, бо якби розбалакалася, то випалила б батькові просто в вічі, що мені відомо, як він щоночі бере до себе в ліжко рабу Хайріє. Шайтан би не пропустив нагоди під'юдити мене. А хіба годиться вихованій дочці таке городити старому батькові?

— Хто з тобою хоче одружитися?

Я глипнула на нього й замовкла. Та не від сорому, а від люті. Куди гірше розізлитися й не змогти йому відрізати. Це мене бісило ще дужче. Я уявила собі ту огидну й сміховинну сцену: мій татусь і Хайріє разом у ліжку. Щоб не розревтися на місці, я, відвертаючи очі, пробелькотіла:

— В печі кабачки, аби не пригоріли.

Й подалася до кімнати біля сходів, де було вікно, яке ніколи не відчинялося. Навпомацки знайшла ліжко [111] Тут і далі мається на увазі матрац на підлозі, оскільки тогочасні турки спали на підлозі. , постелилася й повалилась на нього. Ох, до чого добре було в дитинстві: коли тебе зневажать, ти лягаєш спати й плачеш, плачеш, доки заснеш! Нікому я не потрібна, тільки сама собі! Моя самотність невимовно ятрить мені душу. Тому-то, коли ридаю, ви, вчувши мій стогін, моє гірке схлипування, біжите мені на допомогу.