Марія Матіос - Армагедон уже відбувся

Коли я помру а директором школи ще буде Прохорчук Дмитро Васильович то щоб він розпоряджався цими грішми бо він дуже совісна і правильна людина а як директор буде інший то щоб Д. Прохорчук від мого імені дав раду цим грошам для школи.

Якби на той час коли я помру школу таки закрили то щоб ці гроші пішли на автобус або інший транспорт щоби він возив дітей до школи де будуть ходити наші сільські діти як таки школу в селі закриють.

Якщо Прохорчук через якусь причину не зможе чи не захоче це робити то щоб цими грошима на потреби школи або транспорту розпорядився голова сільради який на той час буде у нашому селі. Школи може не бути а сільрада буде завжди.

Але щоби про ці гроші не трубили на цілий світ а просто не пустили школу на вітер бо не буде кому людей у світі боронити як наші діти не будуть грамотні. А мене може лиш один раз згадайте як стане десять років по моїй смерті.

Який би подальший сценарій ви не уявляли — він буде точний, бо далі в нотаріальній конторі відбувалося все те, про що ми знаємо або здогадуємося з історій інших людей і що згодом стає найсприятливішим матеріалом для пліток, пересудів і просто брехонь.

Але, по правді кажучи, це не має особливого значення — варіювання реакції дітей на татову останню волю та реакція односельців на вчинок Івана Олексюка, який, безперечно, через годину по приїздові голови сільради додому став відомий від краю до краю села; і т. д. іт. д.

Для мене ця історія закінчилася на сільському цвинтарі, куди після всіх нотаріальних катастроф та допомоги «швидкої» таки дісталася Світланка із своїм греком наступного полудня, і де з-поза хрестів і могилок з самого ранку зирили цікаві очі сільських дітлахів, які завжди хочуть знати все — і навіть на кладовищі.

Один із таких таємних свідків чомусь переказав мені не те, що побачив, а що почув.

Не тільки дитині, але й мені видалося цікавим, що Світланка після тривалого поправляння двох побляклих вінків на могилі й третього — свого — чистою українською мовою, якою говорили в селі К…, не боячись, що її хтось почує, сказала своєму грекові:

— Якби запізнитися вмерти…

І той її грек відповів такою ж чистою-чистісінькою українською мовою, якою ж, напевно, не розмовляють у Греції:

— …або народитися…

Хлопчик-школярик — свідок цього дивного, як для нашого часу, сюжету — пошепки признався мені, що так розумно і незрозуміло говорять тільки в кіно і то не на всіх каналах, а його батьки вдома спілкуються такими словами, що він не завжди хотів би їх переказувати, щоб не боліли і не червоніли вуха, а ці слова, із цвинтаря, він навіть записав собі у зошит, бо дуже хоче їх зрозуміти — якби запізнитися вмерти. Або народитися . «Як то розуміти?» — питала допитлива дитина, дивлячись невинними очима в мої очі.

…І ви розумійте, як хочете, ті дивні слова Світланки і не менш дивну відповідь на них того грека.

Та й, може, то був і зовсім не грек…

Яке мені діло?

Мене муляє інше: чи Іван Олексюк і на небі відмикає свої lвері так само важко, як відкривав їх на землі?

І як вони зачиняються за ним — тихо чи з гуркотом?

…Бо подеколи я думаю, що в житті на одну людину замкнених дверей таки забагато.

Чи й на небесах?!.

18 травня — 17 липня 2011 року, Київ

Амос Оз — сучасний ізраїльський класик (1939 р.н.), основний претендент на Нобелівську премію 2009 року. Учасник арабо-ізраїльських воєн 1967, 1973 рр., пізніше — діяч антивоєнного руху за примирення між двома народами. Професор університету Бен-Ґуріона в Беєр-Шеві. Твори перекладені 38 мовами світу. Нагороджений президентом Франції орденом Почесного легіону. Лауреат Премії Ізраїлю з літератури, Премії Ґете та Премії ім. Бялика. Його роман «Мій Міхаель» за версією Міжнародної асоціації видавців ввійшов до списку ста кращих романів XX століття. Амосу Озу належать слова: «Навіть вимушена окупація — розбещуюча окупація».

Переклад листа — Віктор Радуцький (Єрусалим), Марія Матіос.

Скуштуватися ( діал. ) — скластися, скинутися.

Стрибки ( скор. ) — бійці винищувальних — «истребительных» — загонів із місцевих жителів, що діяли в Західній Україні у час боротьби військ НКВС з національно-визвольним рухом.

Ґвер ( діал. ) — обрізана зброя, обріз.

Ґешефт у значенні підприємництво, торг.