Джоан Роулінґ - Несподівана вакансія

— Це мої правнуки, — відповіла баба Кет. — Ден і Рікі. Твої двоюрідні брати.

Кристал не хотіла ніяких двоюрідних братів і не хотіла, щоб вони були на цьому серванті.

— А це хто? — показала вона на маленьку дівчинку з кучерявим золотистим волоссям.

— Це донечка мого Майкла, Ріаннон, коли їй було п’ять рочків. Гарнесенька, правда? Але вона взяла й одружилася з якимось індусом, — буркнула баба Кет.

На серванті баби ніколи не було фотографії Роббі.

Ти навіть не знаєш, хто його батько, лахудро, га? Все, я вмиваю руки. З мене досить, Террі, досить. Займайся ним сама .)

Автобус уже їхав містом, проминаючи перехожих, які вирішили цього недільного дня пройтися крамницями. Коли Кристал була маленька, Террі щотижня привозила її на вихідні в центр Ярвіла і змушувала сидіти у візочку навіть тоді, коли Кристал давно вже вийшла з немовлячого віку, — Террі було так набагато легше ховати поцуплені речі, запихаючи їх дитині під ноги чи прикриваючи сумками, що лежали в кошику під сидінням. Іноді Террі обкрадала крамнички на пару з іншою своєю сестрою, Шеріл, що була одружена з Шейном Таллі і з якою вона ще розмовляла. Шеріл і Террі жили на Полях через чотири вулички одна від одної, і коли вони сварилися, що траплялося частенько, повітря аж здригалося від їхніх матюків. Кристал не надто переймалася, наскільки близькими мали бути її стосунки з родиною Таллі, але при зустрічі вона завжди перекидалася кількома словами з Дейном. Якось, коли їм було по чотирнадцять, вони трахнулися прямо у відпочинковій зоні, розпивши на двох пляшку сидру. Пізніше вони жодного разу не згадували про це. Кристал була не зовсім певна, наскільки дозволено робити такі речі з двоюрідним братом. Ніккі, здається, казала колись, що це заборонено.

Автобус піднявся вгору дорогою, що вела до головного входу в південно-західну лікарню, й зупинився за двадцять метрів від величезного й довгого прямокутника сірої заскленої будівлі, яку оточували галявинки акуратно підстриженої трави, декілька невисоких дерев і море вказівників.

Кристал вийшла з автобуса слідом за двома старшими жінками й зупинилася, запхавши руки в кишені спортивного костюма. Нерішуче роззирнулася довкола, бо вже забула, що казала Деніел про ту палату, в якій лежала баба Кет, пам’ятала тільки номер — дванадцять. Вона недбало підійшла до найближчого покажчика й скоса ковзнула по ньому поглядом. Там було кілька рядків незрозумілих їй слів і стрілки, що показували в різні боки. Кристал погано читала. Коли вона бачила забагато слів, її це лякало й викликало агресію.

Кинувши оком на всі стрілки, вона ніде не побачила номерів, тож вирішила податися вслід за старушенціями до подвійних скляних дверей у центрі головної будівлі.

У фойє було повно людей, і це її збаламутило ще більше, ніж ті покажчики. Там була залюднена крамничка, відділена від вестибюлю височенними, від підлоги до стелі, вікнами. Стояли рядами пластмасові стільці, на яких сиділи люди, жуючи бутерброди. В кутку містилося переповнене кафе, а в центрі — шестикутна стійка реєстрації, за якою сиділи жінки, які, звіряючись з комп’ютерами, відповідали на різноманітні запитання. Не виймаючи з кишень руки, Кристал попрямувала туди.

— Де дванадцята палата? — непривітно спитала Кристал в однієї з жінок.

— На третьому поверсі, — таким самим тоном відповіла жінка.

Кристал була занадто горда, щоб питати щось іще, тому повернулася й пішла, аж поки не побачила наприкінці фойє ліфти й зайшла в один із них.

Вона майже п’ятнадцять хвилин шукала потрібну їй палату. Чому тут не було стрілок і номерів замість тих дурнуватих довжелезних слів? Аж раптом, коли вона йшла блідо-зеленим коридором, порипуючи кросівками по ліноліумній підлозі, хтось її покликав.

— Кристал?

Це була тітка Шеріл, велика й дебела, в джинсовій спідниці й затісній білій жилетці, з бананово-жовтим волоссям, чорним при корінцях. Її руки вкривало суцільне татуювання, а в кожному вусі було безліч золотистих обручів, що нагадували кільця, на яких висять портьєри. У руці вона тримала баночку кока-коли.

— Шо, їй на це наплювати? — спитала Шеріл, широко розставивши ноги, як вартовий.

— Кому?

— Террі. Вона не схотіла прийти?

— Вона ше не знає. Я сама оце тільки довідалась. Деніел подзвонила й сказала мені.

Шеріл вирвала кільце на баночці і сьорбнула кока-коли, а її крихітні очиці, глибоко посаджені на широкому поцяткованому лиці, пильно досліджували Кристал.