Джоан Роулінґ - Несподівана вакансія

Вона підперла голову кулаком, впершись ліктем у бильце крісла. Роббі зарепетував нагорі.

— Две-лі! Две-лі!

Вони чули, як він загупав по дереву. Террі не поворухнулася.

— Допомогти йому? — запропонувала Кей.

— Ага, — погодилася Террі.

Кей піднялася сходами й відчинила двері в туалет. Там стояв несусвітній сморід. Ванна була сіра з рудезними смугами довкола, а в унітазі не спустили воду. Кей зробила це, а вже тоді дозволила Роббі вилізти на сидіння. Він скривився й почав щосили тужитися. Пролунав гучний плюскіт, і до й так уже важкого протухлого повітря додався новий сморід. Він підвівся й почав, не підтираючись, натягувати свій набряклий підгузник. Кей зупинила його і спробувала переконати підтертися, але він не розумів, що вона від нього хоче. Зрештою вона зробила це сама. Його задок був червоний, вкритий кіркою і подразнений. Підгузник страшенно смердів. Вона спробувала його зняти, але Роббі заскиглив, хотів її вдарити, а потім вирвався і з провислим підгузником подріботів сходами назад до вітальні. Кей хотіла помити руки, але там не було мила. Намагаючись не дихати, вона причинила за собою двері туалету.

Перш ніж іти вниз, вона зазирнула до спалень. Усі в цьому домі спали на матрацах. Скидалося на те, що Роббі ночував у тій самій кімнаті, що й мати. Серед розкиданого по підлозі брудного одягу валялися кілька дешевих пластмасових іграшок для немовлят. Кей була здивована, що пухова ковдра мала підковдру, а подушки — наволочки.

У вітальні знову скиглив Роббі, луплячи кулачком по стосу картонних коробок. Террі спостерігала за цим з напівзаплющеними очима. Кей витерла рукою сидіння крісла і аж тоді сіла.

— Террі, ви проходите курс лікування метадоном у наркоклініці «Белчепел», так?

— Угу, — сонно буркнула Террі.

— І як воно, Террі?

Кей зачекала з авторучкою в руці, вдаючи, ніби відповідь не напрошується сама собою.

— Ви й далі відвідуєте клініку, Террі?

— Була того тижня. У п’ятницю.

Роббі лупасив коробки кулачком.

— І скільки вам дають метадону?

— Сто п’ятдесят міліграмів, — відповіла Террі.

Кей зовсім не здивувало те, що Террі добре пам’ятала це, але забула вік своєї доньки.

— Метті тут пише, що ваша мама допомагала опікуватися Роббі та Кристал. Вона й досі допомагає?

Роббі з розгону гупнувся усім своїм тілом у стос коробок, від чого той захитався.

— Обережно, Роббі, — застерегла його Кей, а Террі прохрипіла: — Не рухай нічого. — І Кей чи не вперше відчула в її байдужому голосі тривожну інтонацію.

Роббі знову почав лупасити коробки кулачками, отримуючи, мабуть, задоволення від цього глухого барабанного бою.

— Террі, ваша мама й далі опікується Роббі?

— Не мама, а баба.

— Його бабуся?

— Моя , а не його. Вона не… вона хвора.

Кей знову поглянула на Роббі, тримаючи напоготові ручку. Не можна було сказати, що він недоїдає. Коли вона витирала йому, напівголому, задок, то бачила, що він нормальної ваги як на свій вік. Його сорочинка була брудна, але коли вона схилилася над ним, то відчула, на свій подив, запах шампуню від його волосся. На його молочно-білих рученятах і ніжках не було ніяких синців, от лише той обвислий і промоклий підгузник.

— Їсти, — крикнув він, востаннє вдаривши коробку. — Хоцуїсти.

— Візьми печиво, — буркнула Террі, не зрушивши з місця. Роббі почав голосно рюмсати й верещати. Террі навіть не намагалася встати з крісла. Роббі так репетував, що неможливо було розмовляти.

— Я можу йому дати печиво? — вигукнула Кей.

— Ага.

Роббі побіг повз Кей до кухні. Там було майже так само брудно, як і в туалеті. Крім холодильника, плити й посудомийки, там більше майже нічого не було. На поличках стояли брудні тарілки, ще одна переповнена попільничка, валялися паперові торбинки і шматки запліснявілого хліба.

Лінолеум був липкий і клеївся до підошов Кеїних черевиків. На переповненому бачку для сміття лежала, ледве не падаючи, коробка з-під піци.

— Там, — тицьнув пальцем у стінну шафку Роббі, навіть не дивлячись на Кей. — Он там.

У шафці було більше харчів, ніж очікувала побачити Кей: консервні банки, пачка з печивом, бляшанка з розчинною кавою. Вона взяла з пачки два печива й дала хлопчику. Він їх хапнув і знову побіг назад до матері.

— Ну, Роббі, чи тобі подобається ходити в ясла? — запитала вона, поки він наминав печиво, сидячи на підлозі.

Він не реагував.

— Ага, подобається, — відповіла за нього Террі, яка трохи очуняла. — Правда, Роббі? Йому подобається.