Джоан Роулінґ - Несподівана вакансія

— Як справи, Крис? — шкірячись, запитав він.

Вона схопила Роббі й потягла його в дитячу кімнату. Її руки так тремтіли, що вона не одразу змогла його одягти.

— Він шось тобі робив? — пошепки спитала вона братика.

— Хоцу їсти, — відповів Роббі.

Нарешті його одягнувши, вона схопила братика на руки і збігла сходами вниз. Чула, як Оббо міряє кроками її кімнату.

— Шо він тут забув?! — крикнула Кристал до заспаної Террі, яка щойно прокинулася в кріслі. — Чому з ним був Роббі?

Роббі намагався виборсатися з її рук; він не любив, коли кричали.

— А це шо за фігня?! — заверещала Кристал, уперше помітивши біля крісла Террі дві великі чорні сумки.

— Та нічо, — невпевнено відповіла Террі.

Але Кристал уже розстібнула одну блискавку.

— Не руш! — закричала Террі.

Великі, мов цеглини, брикети гашишу, акуратно загорнені в поліетилен. Кристал, яка читала по складах і не знала назви половини овочів у супермаркеті, яка не мала уявлення, як звати прем’єр-міністра, чудово розуміла: якщо в них знайдуть ці сумки, то маму запроторять до в’язниці. Тут вона помітила, що на кріслі, в якому сиділа Террі, видніється бляшанка з візником і кіньми на накривці.

— Ти ширялася! — У Кристал аж перехопило подих. Вона вже передчувала біду, усе довкола почало валитися. — Ти довбана…

Вона почула на сходах Оббо і знову притисла до себе Роббі. Він скиглив і борсався, наляканий її гнівом, але Кристал учепилася в нього мертвою хваткою.

— Відпусти його нá фіг! — спробувала крикнути Террі, але Кристал уже відчинила вхідні двері і стрімголов вибігла на вулицю, притискаючи до себе Роббі, що верещав і намагався вирватись.

Доки Говард солодко й гучно хропів собі в ліжку, Шерлі прийняла душ і дістала з шафи одяг. Коли вона застібала кардиган, дзвін на церкві Архангела Михаїла і Всіх Святих сповістив про утреню, що починалася о десятій ранку. Шерлі завжди думала, що Джавандам, які мешкали прямо навпроти церкви, цей дзвін мав би видаватися страшенно голосним, і сподівалася, що Пеґфорд у такий спосіб їм звіщає про свою належність до тих давніх вірувань і традицій, яких вони відверто не бажали сповідувати.

Навіть не замислюючись, бо це вже стало останнім часом її звичкою, Шерлі пройшла коридором до колишньої спальні Патриції й сіла за комп’ютер.

Цієї ночі Патриція мала спати тут, на розкладному дивані, що його Шерлі постелила для неї. Але Шерлі насправді була втішена, що їй не доведеться сьогодні мати справу з Патрицією. Коли вони з Говардом повернулися під ранок зі святкування, Говард, який і досі мугикав «Зелену-зелену траву», не зразу збагнув, що Патриція їх покинула. Лише тоді, коли Шерлі відчинила двері ключем, він захекано спитав: «А де ж Пат?» — і притулився до одвірка.

— Ой, її засмутило, що Меллі не приїхала з нею, — зітхнула Шерлі. — Вони, здається, посварилися… Мабуть, поїхала додому миритися.

— Ані дня без пригод, — сказав Говард і обережно, навпомацки, пішов коридором до спальні, ледве втримуючи рівновагу і спираючись об стіни.

Шерлі завантажила улюблений медичний сайт. Коли вона ввела першу літеру хвороби, про яку хотіла дізнатися, сайт знову відкрив їй інструкцію «ЕпіПену». Шерлі швиденько її переглянула, бо ж раптом їй доведеться рятувати життя їхньому помічникові у кав’ярні. Тоді старанно ввела в поле пошуку слово «екзема» і з деяким розчаруванням дізналася, що ця хвороба зовсім не заразна і аж ніяк не може стати приводом для звільнення Суквіндер Джаванди.

За звичкою вона вписала у браузері адресу сайту Пеґфордської місцевої ради і зайшла на веб-форум.

Ім’я користувача «Привид_Баррі_Фербразера» вона тепер впізнавала з півпогляду, як закоханий по вуха юнак миттєво впізнає потилицю, вигин плечей чи ходу своєї коханої. Варто було їй кинути оком на перше повідомлення, як вона відчула радісне збудження: він не забув про неї. Вона відчувала, що вибрик доктора Джаванди не минеться їй безкарно.

Вона прочитала повідомлення, нічого не збагнувши, бо ж очікувала побачити ім’я Парміндер. Перечитала ще раз і здушено зойкнула, ніби її облили крижаною водою.

Говард Моллісон, почесний громадянин Пеґфорда, і одна із старожилок містечка, Морін Лоу, уже багато років поспіль не просто бізнес-партнери. Загальновідомо, що Морін регулярно дегустує жирну Говардову ковбаску. Єдина персона, яка ще й досі не знає про цю таємницю, — це Шерлі, дружина Говарда.