Світлана Поваляєва - Ексгумація міста

Але дівчинка не допливла до зими. Можливо, через шкідливу каламуть плексигласу. Можливо, через ласти, що склеїлися. Ймовірно, через те, що во на була приречена, як і переважна більшість японсь ких дітей того історичного відтинку. Щоправда, на відміну від своєї сусідки по палаті, яка не зробила і тисячі паперових японських журавликів, ця дівчинка намалювала 2220 лівих очей, серед яких були навіть очні яблука у розтині з усіма можливими анатомічними подробицями. Але це її не врятувало, і 2221 малюнок випав з дитячих рук…

Що сталося з намальованими очима і паперовими журавликами ніхто не знає достеменно. У одному з чисельних варіантів Євангелія від Андрія Самозваного згадується божевільня, стіни якої були замість шпалер обклеєні аркушиками й поло т нами із зображеннями лівого ока людини, а зі стелі на червоних ниточках звисало чи то 743, чи 535 паперових журавликів. У літописі ж Романа Чудотворця натомість сказано, що у дев’яностих роках двадцятого століття зійшов на землю небачений навіть за часів до Різдва Христо вого осінній падолист, який знищив всі мистецькі здобутки людства, зафіксовані на папері чи за допомогою такого. Можливо, існувала тиха божевільня для метеликів, а потім її розчинив у своєму кривавому золоті грандіозний падолист, хтозна… Принаймні уривки з вищеозначених текстів збереглися у вигляді палімпсестів на череп’яній таблиці, яка кілька тисячоліть виконувала роль надгробку на могилі невідомого мандрівника Танона Володимировича Великомученського-Бомгарова у місті кораблів і міражів Маковієві.

Океан усвідомлення б’ється щосили у шибу Свідомість побігла по цигарки і вже не повернеться Вранці на столі залишається величезна мушля І на драглистому склі візерунок з кристалів солі Весна вже лишає усюди сліди босих ніг Вітер розчісує ребрами чорних дерев повітря Нерпи акваріумні полюють на риб-телескопів Крила метеликів пробиваються з-під землі…

Повз - прозорими акваріумними рибами, анемічними й безтямними пропливають сірі люди, ховають від вітру голови…

На прадавньому татарському цвинтарі вони сиділи всередині патефона, а небо крутилося платівкою, чіпляло волосся… Іржава голка піднімального крана викликувала звуки хоралу з труб пароплавів, які вишикувалися далеко внизу уздовж причалу - терлися лобами об берег, немов потопельники вічного кайфу… … І тоді вона довірилася ельфові на вушко: «Я кохаю…»

_____________________

Бурштинова кішка зіщулилася у кам‘яних долонях прадавніх будинків - дивиться відчужено і пристрасно.

Ковтає слину.

Потвори причаїлися по кутках - сховалися від зливи.

Розіпнені чорні легені чорної пастки вікна плюються блідими фіранками патологічної музики.

Нарциси, біліші за морську піну і перлистий ясмин набули кольору крові, що запеклася в кутику схолоднілих вуст.

Запах чекання розчинився в кімнаті.

Він увійшов через вікно. Спливав пряними пахощами зіпрілого кленового листя, сигар та мадери. Фрак тапера стікав дощем, а вогкі кишені напахували ароматами білого вина й мімози. Сів на підвіконня. Безкровні руки священнодіяли очужіло, набивали люльку чорного дерева з рельєфними зображеннями китайських мавп. Він не мав обличчя, а Маску Червоної Смерті розгвезьгав дощ.

Печатка чорненого срібла притягувала погляд.

Я пошкодувала, що перед катом не прикинулася вже страченою, бо - Дівчинко… Я шукаю Морелу. (Я легкокрилий дух самоспалення. Я-СамотністьЩо-Стоїть-Руки-В-Боки…).

Едгар Алан По зник. В кімнаті пішов мовчазний дощ. Квіти загинули. Їхні трупи з’їв вітер - ніби у Володимирському вмить згасли усі свічки.

Від хмари відокремилася фіолетова смуга й опустилася на списи далеких похмурих ялин. Вітер напнув вітрила білизни, і з обох боків балкона небо пішло піною. Чергова пляшка - порожня, але з подихом долі і краплями пива - полетіла за борт і влучила: десь глибоко на дні завищала собака.

Попередні кілька десятків пляшок глухо й опукло розбилися.

За спиною - три повороти: праворуч, ліворуч, праворуч, - до напису на стіні попелом UNDERSTAND? … Тоді, о п’ятій ранку сама собою зірвалася зі стелі схожа на акваріум люстра. Уповільнена мить - ефект рапіду - і безгучна підлога засіяна склом і порцеляною. І погойдується дріт - проростає зі стелі, мов кульбаба крізь асфальт - ніби щойно позбавився не надто важкого шибеника.

По тому вислизнуло в раковину кругле люстерце і сріблясті уламки забили стік…