Ірен Роздобудько - Я знаю, що ти знаєш, що я знаю

Пiсля похорону вiн не спiшив назад, хоча йому часто телефонували. Чекав, поки я завершу тут податковi справи, запропонував летiти назад разом. До речi, сказав, що був трохи закоханий у тебе i потiм з величезним задоволенням дав твоєму колишньому чоловiковi по пицi. «Вiддухопелив по перше число» — сказав. Але як це, я не зрозумiла. Можливо, все вiдбувалося першого числа...

Щовечора ми сидiли в саду i вiн багато розповiдав про вашу країну. Знаєш, вiн планує повернутись, але не тепер, пiзнiше. Сказав, що це дивна країна, в яку героєм можна повернутися лише в одному з випадкiв: зi щитом чи на щитi. Я розумiю це так: зi щитом — це озброєним i захищеним, а на щитi — мертвим. Про те i про iнше вiн наводив багато прикладiв. I, знаєш, я захопилася твоєю батькiвщиною, вiдчула в нiй живий рух, якого менi так не вистачало в затишнiй каламутi свого життя, в його запрограмованостi.

I ще одна дивна рiч: несподiвано я зрозумiла бабусю. Мати казала, що вона вiддалася ворогу за шматок хлiба. Неправда, Соню. Це була любов. Просто любов, яка не має пояснень. Ти ж сама знаєш, що любов немає пояснень, чи не так, Соню? Ми говорили про це з тобою, коли ти розповiдала, якi складнi формули виводила, щоб пояснити собi, чому тобi було так недобре i самотньо в цьому будинку, i як всi цi складнi формули i питання вiдпали, коли ти вперше побачила Гаррi. I все спрацювало за правилом тяжiння, яке — присягаюсь — усе ж таки iснує!

Я теж це зрозумiла не так давно, i щаслива, що це трапилось. Смiшно згадувати, скiльки вечорiв ми з колежанками проводили в дурнуватих розмовах про так званi партнерськi стосунки, вираховували для себе найкращу партiю — за зовнiшнiстю чи кар'єрою. Якими важливими здавалися рiчний прибуток, статус в суспiльствi, наявнiсть заможної родини та власного будинку. А все це полетiло шкереберть вiд одного лише слова, почутого в темрявi саду: «Не переконливо...». Дiйсно, все, що надається розрахунку — не переконливо. Хоча, можливо, в менi говорить та частка кровi, яка нуртує в iнакшому напрямку?

Отже, любов не має пояснень! Але має наслiдки i... продовження. Саме тому, як ти сама сказала, життя зав'язує цiкавi вузлики. Вони є у всiх. До мого приїзду сюди, я думала, що моє життя пряме, мов одна гладка суцiльна лiнiя. Я помилялася. Виявляється, i я маю про що подумати. Можливо, я отримала у спадок не тiльки цей будинок, але й таку ж любов «до чужинця»?

...Нашi останнi розмови були вiдвертими. Я називала її бабусею, вiд чого вона одразу починала плакати. А вже перед самим вiдходом розповiла про стару скриньку, в якiй зберiгає записку вiд мого дiда. Показала її менi — клаптик пожовклого паперу iз затертими незнайомими лiтерами, написаними олiвцем. Шкодувала, що так i не наважилась показати її Максу або тобi.

Так, так, саме комусь iз вас.

...Тепер нiч. Я бачу свiй вiдбиток у темному склi вiкна. Вiн досить химерний, нiби на мене дивиться двiйник з-пiд мiнливих вод Рейну — Лореляй. Але не загальновiдома, про яку писав Гете. А iнша, оспiвана давнiше Клеменсом Бретано: жiнка, через яку гинули моряки. А вона вiддала серце бiдному рибалцi з чужих країв. А коли вiн поїхав, вона кинулася в рiку, адже життя втратило сенс. Така от iсторiя...

Дорога Соню! Я вирiшила прийняти пропозицiю Макса — ми повертаємося разом. Саме тут, у цьому будинку, який мiг би бути моїм вiд народження, я вiдчула, що в мене є родина, про яку навiть не здогадувалась. Уявляю, як ми приїдемо до вашого затишного будинку i будемо сидiти на вашiй склянiй терасi — ти, Гаррi, Макс i я. I я бiльше не заздритиму (бо, був такий грiх!) тому, як на тебе дивиться Гаррi... Ти зробиш тi страви, якi їла в «Кривiй липi» у своєму рiдному мiстi — чанахи i яблучний струдель. Ти так смачно розповiдала про цi страви, що я просто змушу тебе зробити їх! Ми пом'янемо фрау Шульце — наш «вузлик», на якому дивним чином зав'язалися нашi долi... I я дiстану записку свого дiда. Усе буде так, як вона хотiла — ви прочитаєте її. Ти i Максим. Фрау Шульце, уроджена Лора Брандмауєр, зробила правильний вибiр...

12 травня, 1945 року,

02 година 40 хвилин,

Бабельсберг»

Пісня «Сум Марії» на слова Ігоря Жука.