Ірен Роздобудько - Я знаю, що ти знаєш, що я знаю

Уранiшнє прибирання в помешканнi забирало багато часу. В першi мiсяцi на це йшло години зо три. Тепер Оксана призвичаїлася все робити за пiвтори. Попервах не обходилося без курйозiв. Вона довго не могла второпати, в якого кольору контейнер викидати той чи iнший рiзновид смiття. Цiй мудрагелi вона вчилася з мiсяць, заглядаючи до шпаргалки, яку написала пiд диктовку фрау Шульце: до жовтих контейнерiв треба викидати лише пластик, до синiх — папiр, до зелених — «компост»: заварку, листя, лушпиння вiд овочiв. Усе, що не належить до цих трьох категорiй, скажiмо, старi колготки, розбитi чашки чи вмiст пилососа — потрапляє в чорнi контейнери. Окремим пунктом йшли спецiальнi контейнери для скла — вони також розподiлялися на три групи: для бiлого (молочнi пляшки та банки), коричневого (коньяк, пиво) i зеленого (вино), а також — баки для бляшанок. Тепер вона миттєво сортувала смiття — i їй це навiть подобалося.

Оксана пiдiйшла до дверей фрау Шульце i не встигла глянути на годинник — мало бути за п'ять хвилин на сьому — як пунктуальна стара панi сама вийшла до холу з фiлiжанкою кави. Пiд час прибирання вона завжди виходила i сiдала в холi, позираючи у вiкно, гортаючи газету i п'ючи мiцну каву.

Оксана привiталась i увiйшла до кiмнати. Робила все автоматично — старанно i чiтко. Кожна рiч мала стояти на своєму мiсцi. А речей i рiзних дрiбничок тут було багато — не дай Боже зачепити хоч одну! На нiчному столику стояла велика свiтлина покiйного чоловiка хазяйки — заможного ювелiра, завдяки якому фрау i має цей «маєток». Оксана зiтхнула i ввiмкнула пилосос...

Фрау Шульце пiдiйшла тихо i стала за її спиною в той момент, коли вона задивилась на великий портрет молодої жiнки, що висiв над лiжком. Довкола витонченого обличчя жiнки ореолом свiтилося бiляве волосся, в руках вона тримала червону троянду. I посмiхалась. Але посмiшка була сумною i не пасувала до виразу великих, дивного — «з золотинкою» — кольору очей. Оксана завжди задивлялася на цей портрет, вiн заворожував її ось цим своїм виразом — сумнi очi i нiби примусово розтягнутi в посмiшку вуста.

— Погана робота, чи не так? — сказала фрау Шульце. — Я її нiколи не любила. I ця квiтка в руках — вершина несмаку. Але так хотiв чоловiк.

Оксана здригнулася вiд несподiванки. Шанобливо обернулась:

— Ну що ви, фрау Шульце! Менi дуже подобається. Особливо очi. Вони у вас зовсiм не змiнилися...

— Гарна посмiшка при поганiй грi... — пробурмотiла стара.

Оксана знизала плечима i почала обмахувати фарфоровi дрiбнички пухнастою щiткою. Вона не любила, коли хазяйка спостерiгає за прибиранням — раптом зробить щось не так чи залишить пил у кутку пiдвiконня. Але фрау не йшла. Мабуть, захотiла потеревенити.

— А вам доводилось зберiгати посмiшку, коли життя програне? — запитала вона.

Оксана зупинилась i уважно поглянула на неї.

— Так, — сказала вона. — I дуже часто. Але звiдки ви знаєте, що так буває?

— Знаю. А ще знаю, що вам ще зарано почуватися в програшi.

Оксана здивовано подивилась на фрау — що вона може про неї знати?..

— Я почуваюсь нормально, — вiдповiла вона, продовжуючи обмахувати статуетки.

— Тодi вибачте. Не заважатиму вам.

Фрау вийшла, припадаючи на одну ногу. Оксана ще раз поглянула на портрет: що робить з людьми час! Невже колись i вона стане такою — немiчною, у зморшках, з купою болячок i спогадами, якi нiкому не потрiбнi. А головне — з цим вiчним «лiхтариком болю» i порожнечею в грудях. Оксана поглянула на себе в дзеркало, розтягнула вуста в посмiшку — i вираз її обличчя став подiбним до виразу жiночого обличчя на портретi. Так, ще рано почуватися в програшi. Ще є час...

Цього дня, прибравши в кiмнатах домовласницi, Оксана:

а) посортувала i винесла три вiдра використаного медичного причандалля гера Отто;

б) вiдскоблила пiдлогу пiд його лiжком вiд засохлої плями сечi — вочевидь, хворий не дочекався судна вiд племiнника, з яким мешкав;

в) вимила, змастила i перебинтувала ноги старого, рани на яких страшенно смердiли i сочилися бiлою рiдиною;

г) чотири рази прочитала йому «Послання до фiлiстимлян»;

д) зварила обiд i нагодувала ним гера Отто через катетер;

е) безрезультатно тричi висаджувала старого на судно, аж доки не зробила клiзму, на що старенький зреагував надто бурхливо: довелося знову перестеляти постiль i мити пiдлогу;

ж) випрала бiлизну, котра все одно утримувала запах старостi i мiазмiв...

Коли алфавiт вичерпався, пiшли самi «пункти», якi ще треба було виконати пiсля чергування у хворого:

1. Вигуляти собак фрау i гера Шумахер.