Віктор Єрофеєв - Енциклопедія російської душі

— Так скрізь. І в зоні. І тут, у Москві. Пацани звіріють. Б’ють до смерті.

Бійку замовляли? Нічого не змінилося з часів моєї школи, де на перерві легко можна було одержати по морді — просто так, ні сіло ні впало.

Мені розповідав французький посол, з русофілів, що в нас — він багато їздив — у кожній церкві так чудово співають. Голоси — посол захоплено змахнув рукою — піднімаються до купола, обмиваючи лики святих угодників, назустріч Спасу. На світлі, особливо сонячного дня, видно їхній непорочний музичний склад, і вони розчиняються в піднебессі. Такий талановитий народ.

Я з ним погодився.

Дехто вважає, що росіяни втрачають притомність для того, щоб викрутитися. Так само, як риба йде на дно. Але, по-моєму, росіяни йдуть у непритомність через те, що це нормальний стан їхньої свідомості.

Як добре нічого не чистити, не відмивати. Нехай усе виявиться невідмитим.

Хіба герої казки — нація? Вони — із казки. Погляньте на себе. Ми — казка.

Улюбленим напоєм Сірого був чефір. Кому кактус, а кому чефір. Чи робив Сірий дітлашкам свищики з глини? З горіхової гілки? Або самокати? Чи посадив він клен? Чи тільки курив, нахилившись низько до столу?

Якщо в тих автобусних вимірах життя, де живе занепалий втомлений народ, де живе Клавдія Федорівна й усі інші нещасні люди, де в Ірини Борисівни виламують двері, щоб забрати зламаний телевізор, заводиться Сірий, то, можливо, усе вирішується дуже просто. Яка користь від убивства Сірого? По-перше, він не заважатиме прогресу. По-друге, зруйнується казковий вимір Росії. По-третє, вона перестане бути каламутною.

— Grattez le Russe, et vous verrez un Tartare (Пошкребіть росіянина — і ви знайдете татарина), — кажуть французи.

Вони по-своєму мають рацію, але, як завжди, не заглядають глибше за феноменологію.

— Пошкребіть росіянина — і ви знайдете сповідь, — dirais-je.

Росіянин — людина-сповідь. Для цього зовсім не потрібно рухомого предмета: поїзда або літака. Як перестиглий гранат, росіянин вибухає і спливає сповіддю у найменш підходящий момент. Або як гнилий гранат. Швидше за все, як гнилий. А можливо, все-таки як перестиглий.

Сірий вважав іноземців обмилками й ніколи не цікавився їхньою думкою про Росію. Він цінував непідробне чвакання російського життя.

— Зачвакало! — схвально мружився Сірий, прислухаючись до подій життя.

Він любив каламутність російської людини.

— Ти подивися, — казав він мені, — як потворно каламутна російська людина. Вона спантеличує життя. Вона не знає, чого вона хоче. Вона зриває з петель перебіг життя і ставить життя раком.

— У неї параліч волі, — казав я.

— Хуйня все це, — незлостиво озивався Сірий. — Ти краще прислухайся до цього вічного хрипу російського мужика, як він сопе і гівниться.

Я вийшов навшпиньки, прислухався й повернувся зовсім розчулений.

— Ну що, змінюєш погляд на Росію? — підморгнув Сірий. — Про Росію ніхто не дібрав точних слів. Одні б’ють себе у груди і присягаються в любові й вірності. Не вір їхнім присяганням. Інші, наслідувачі німців, які надягли німецьке лахміття й думають про себе багато чого — вони, звичайно, виродки, але хоча б зрозумілі. А ці вдають, що люблять, а самі підмахують із користю для себе. Може, до них щось доходить, але вони глухі. Росія — це рохкання. Якщо не рохкаєш, тобі тут немає чого робити. Іди в інтелігенцію й вигадуй теорії.

— Не хочу! — мимоволі вирвалося в мене.

— Росія по-розумному не пишається розумом. Вона його топить, як кошенят, але не тому, що любить потопельників, а тому, що розум заважає життю.

— Ах, Сірий, — заплакав я.

— На Росії світ тримається, — сказав Сірий, залазячи під ковдру.

— Сірий, зіграємо в піжмурки? Ти — геній цього гнилого місця. Не Пушкін, не Достоєвський, а — ти. Ти — геній. Ти — шаман. Нечленоподільна людина. Ти тримаєш у руках братву, ти крутиш російську політику, вирішуєш долю армії.

— Солдати ненавчені, — сказав Сірий. — Мруть, як мухи.

— Ти — Спартак і ЦСКА, ти спускаєш сечу в попсу, ти вболівальник вітчизняних команд, ти — виття стадіону, судома трибун, ти насмоктався крові, ти — велетенська блощиця, ти — друг Христа, більшовик, автор російських казок, три богатирі в одній особі, троє братів, від старшого до дурня, сірий вовк та Іван-царевич, власник усіх джипів, молодик над сніжним полем, ти — всі російські таргани у ванні й на кухнях, ти — кривава неділя, сьоме листопада, великий почин, день перемоги, ти — герой Радянського Союзу, ти — пивниця, ти — моє роздвоєння, перебування між двох наречених, моя невпорядкованість, моя безглуздість — ось чому змивається російське знання, не йде вперед цивілізація, ти тримаєш Росію за пизду.