Віктор Єрофеєв - Енциклопедія російської душі

— Посади в машину. Мене — у Чертанове!

— Тут немає Чертанового. Це Софія.

— Хочу в Чертанове!

Він вибігає на площу. Сідає в таксі. Таксист відвозить його в Чертанове. Я — сам. Приходжу в Румунії на колоквіум, стою, п’ю вино й викликаю зацікавленість.

— Он росіянин стоїть.

Французи, німці, поляки стоять — і нічого. А росіянин став — одразу цікаво. Росіянин обов’язково чим-небудь вирізниться. Запізниться. Або забуде що-небудь. Або загубить. Чи бовкне дурницю. Або блисне розумом. Або кого-небудь візьме й виїбе. Або наригає на підлогу.

І я, загадковий росіянин, знаю: мене не можна розгадати. Я не піддаюся аналізу. Аналізу піддаються розумні істоти. Я сам не знаю, якого коника викину, керуючись неінтелігентними міркуваннями. Можу кинутись у вогонь і врятувати дитину. А можу пройти мимо. Нехай горить! Нехай все горить! Я, моральний дальтонік, не бачу різниці між «так» і «ні». Мені кажуть, що я — цинік. Але це вже звання. А я — без звання. Може, я безсовісний? А це — як повернеться. Я люблю глумитися, знущатися з людей. Та коли що — я допоможу. Я хочу, щоб поважали мій настрій. У мене, можливо, туга на душі. Туга — це змова «усіх» проти мене.

Можна домовитися з черепахою, але спробуй домовся з її панциром. Те ж саме й Росія. Росія радикальніша за росіян. Творіння сильніше за творців. З росіянами якось ще можна мати справу; з Росією ніколи не домовишся.

Занадто багато гівна в неї злито.

Розуміючи, що відбувається щось не те, але сказати не вміючи, росіяни придумали собі вигадану батьківщину й повірили в неї. Одні називають її так, інші — інакше.

Треба відокремити росіян від Росії. Росія гівнистіша за росіян.

Де шукати Сірого? Навіщо шукати? Якщо не знайти тепер Сірого, Росія втратить своє обличчя. Можливості Росії лежать в уяві російської людини.

Російський суд страшніший за Страшний Суд.

Ніяк не виходить побачити себе такими, якими ми є насправді. Щось заважає. Чи не тому росіяни — не Монтені, тобто не здатні до самопізнання, звідки й біда?

Завбачливо заблокована система.

Якщо її зламати, то вийде, що національна ідея росіян — нікчемність. Немає ніякої іншої ідеї, яку росіяни проводили в життя послідовніше. У всьому вони непослідовні, у нікчемності — непохитні.

На такій ідеї каші не звариш. І не треба. Національна ідея в тому й полягає, щоб не варити кашу. Хто береться варити кашу — той не росіянин. Нікчемність — нульовий ступінь творення, невміння завершити будь-яку справу. Літаки падають, автомобілі глухнуть. Нікчемність — пустоцвітна духовність, близькість до релігійної свідомості, але з протилежного боку. Крайнощі люди схильні плутати. Звідси вічне непорозуміння з богоносцем. Росія — негативна теологія. Був час, коли письменники намацали прошарок зайвих людей. Але справа не обмежується ледачими розумниками. Бізнесмени Росії — теж зайві люди. Вони не потрібні. Не потрібні пенсіонери. І самі письменники — зайві люди. Селяни теж не потрібні. Навіщо орати вічну мерзлоту? Робітники абсолютно зайві. До влади йдуть лише зайві люди. Діти — неходовий товар.

Кожен у Росії — зайвий. Однак із соціального ряду, де це звучить підозріло, зайву людину достатньо перевести в метафізичну, щоб нікчемність перетворилася на чесноту й усе стало на своє місце. Виникнуть метафізичні селяни, їм подадуть руку метафізичні робітники, вони разом стануть на п’єдестал.

А якби Наполеон завоював Росію, як про це мріяв Смердяков? Все одно нічого б не змінилося. Звідси такий розквіт мистецтв і літератури перед революцією. Грандіозні збори зайвих людей. Росія всіх позбавляє сала, залишає сам на сам із буттям, без посередників.

Не даремно росіяни змішалися з татарами, і тепер незрозуміло, чи то була Куликовська битва, чи просто громадянська війна. А якби росіянам насправді не сподобалася Візантія, можна було б, як на те пішло, перефарбуватися в католицтво. Запросили чи не запросили слов’яни варягів княжити — незначна суперечка, а те, що могли запросити (теж мені, знайшли кого: північних дикунів!), не впоравшись із собою, це точно.

Як важливо вміти не справлятися із собою, не бути жандармерією власної особистості! Усі із собою справляються, причісують інстинкти, стрижуть нігті, читають газети, а ми не справляємося. Ні з собою, ні один з одним. Ми вище за це.