Міла Іванцова: Ключі від ліфта

Дівчинка мовчки дивилась на Ігоря так, що той уже почав тривожитися, хто саме з них двох «трохи того»… Але ж усе це було!

– Так, слухай… Мені на роботу час, ніколи тут із тобою, – махнув рукою Ігор, відпустивши рукав «затриманої» провидиці. – Лишень одне питання. Ти могла б відкрутити все назад?

– На скільки? – без найменшого здивування відповіла дівчинка.

– На стільки, щоб я зроду з тобою не говорив і пройшов би повз тебе раз і назавжди!

– Можу, – знизала плечима провидиця, зітхнувши. – От і роби після цього людям добро…

– Коли?

– Зараз.

Ігорю стало моторошно. Він озирнувся на машину, яку оминали інші автівки, і подумав, що ж буде з нею, коли він раптом опиниться зараз у тій п’ятниці, десять днів тому. А ще подумав, що в машині лежить Льовушчин мобільний, але… Але раптом кивнув і рубанув рукою повітря:

– Давай!

Ігор вийшов з метро, зробив кілька кроків убік від дверей та дістав цигарки. Він глибоко вдихнув і усвідомив, що міська загазованість усе одно не здатна поглинути аромат бузку, який тягнувся від старих високих кущів неподалік.

Він підпалив цигарку, затягнувся і раптом завмер – може, в сутінках просто погано роздивився нерівний напис на шматку картону, який тримала перед собою особа, що сиділа на парапеті. Напруживши зір і подавшись трохи вперед, він нарешті остаточно прочитав:

Особа видалася йому невловимо знайомою, вона сиділа нерухомо, тримаючи перед собою чималу картонку, що затуляла половину обличчя. На голові провидиці була кепка-блайзер, насунута на брови, а під «рекламним щитом» з парапету звисали ноги в джинсах, узуті в кросівки.

Звісно, Ігор знав, що чимало розвелося шахраїв, що є також різні телевізійні трюки з прихованою камерою, та цікавість узяла гору, і щось наче потягло його до незвичайного. Але коли він майже наблизився до мети, раптом звідкись узявся худорлявий дідок із професорською борідкою, в окулярах на розумному обличчі та з портфелем у руці. Він, наче не вірячи своїм очам, теж придивився до напису, аж нахилився до нього, потім випростався і сказав:

– З усією повагою до вашого анонсу мушу зробити зауваження щодо форми його подання. Як професор філології вважаю, що вислів «Передбачаю майбутнє» не є правильним, бо що ще, вибачте, ви можете передбачати? Невже, минуле? – він навіть засміявся, розвінчавши таку нісенітницю, і продовжив пояснення.

Ігор стояв на такій відстані, що чув міркування професора, котрі видалися йому не надто переконливими, та й не було сказано, як саме треба було б визначити такий «вид діяльності». «Може, “пророкую майбутнє”? Чи “віщую прийдешнє”?» – подумав він. Розуміючи всю абсурдність ситуації, Ігор таки хотів підійти до віщунки хоча б просто із цікавості – адже кінець робочого тижня, душа просить релаксу, якихось приколів.

Раптом заграв мобільний. Телефонувала Христина, його недавня знайома зі страхової компанії, яка займалась оформленням його ДТП. Це була ефектна білявка, що знала собі ціну і попервах видавалася неприступною, але ж і він не абихто, та й ця стратегічна неприступність неабияк розпалювала в ньому бажання перемог.

Зважаючи на те, що свою машину він забере з СТО лише в понеділок, Ігор домовився зустрітися за кілька годин із Христиною в центрі, повечеряти, погуляти пішки містом, може, зайти в якийсь нічний клуб… Він глянув на годинник – треба було поспішати. Професор усе ще топтався біля юної самозванки. Ігор викинув недопалок під ліхтар, махнув рукою та енергійно рушив на кінцеву зупинку.

Маршрутки не було видно. Він нетерпляче зійшов із тротуару на проїжджу частину, намагаючись зазирнути далі вздовж виткої вулиці.

Пронизливо зарипіли гальма, хтось перелякано зойкнув. Дівчинка-провидиця та професор збентежено озирнулись – у травневих сутінках хтось перебігав дорогу навпроти метро, таксі рвучко загальмувало, машину розвернуло і занесло в бік зупинки.

Київ, 2010

З вами все добре? (англ.)

Усе гаразд, дякую. (англ.).

Я можу вам чимось допомогти? Хочете щось замовити? (англ.)

Ні, дякую. Можливо, пізніше. (англ.)

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я.

За матеріалами з Інтернету.

Cамба – бразильський танок, що виник від злиття африканських танців, принесених рабами з Конго та Анголи, з іспанськими й португальськими танцями, привезеними з Європи завойовниками Південної Америки. Музика самби має характерний ритм, що створюється барабанами та маракасами, зазвичай має 50–52 такти на хвилину. Істинний характер самби – це запальні веселощі, флірт і загравання одне з одним, які супроводжуються характерними рухами стегон. Ритмічний національний бразильський танок самба впевнено ввійшов до програми сучасних бальних танців.