Олександр Вільчинський - Дерева на дахах

А потім, що б я не казав, він уже просто не чує. Але хіба то новина, вдавати глухого?

Проте найбільш прикольно вийшло (десять — нуль, тільки невідомо, на чию користь), коли якось пізнього вечора до мене в редакцію без попередження завітала Анжелка, а Вікя тоді ще не встиг піти. Остовпів хлопака. Але на його місці я і сам не знав би, що казати. Мулатка–шоколадка зі шкірою, трохи світлішою, ніж його дієтична кола, просто прийшла і сіла мені на коліна, заступивши телевізор…

Вікя, звичайно, одразу ж злиняв, а дитя Африки — хоч би що, свята простота!

— Слухай, хтіла–м троха тебе використати, — як завжди, своїм коропецьким діалектом випалила Анжелка, коли мій розгублений напарник, з другої спроби втрапивши у двері, таки пішов. — У мене ше–м ніяк сі не почне те, шо вже третий день мало би сі почати…

Навіть я був здивований її безпосередністю, хоча, здавалося б, а що тут такого? Є у дівчинки проблеми, то треба помогти. Звичайно, завдяки обом своїм дружинам і не тільки їм, для мене не було новиною, що секс є найкращим стимулятором місячних. А в Анжелки, виявляється, з цим якісь проблеми, постійно невчасно. То зарано, то запізно. Колись ще у «Пензі–Роксолані» у неї все це почалося одразу ж, як вона осідлала мене. Гарно влаштувалася, просто пречудово! Приємно було стати у пригоді такій манюсі у ролі надійного стимулятора.

Але на той момент у нашій студії вже відрубали воду. У Анжелки, правда, були якісь вологі салфетки, але ж без води все одно не те. То я ходив митися аж за два квартали у туалет «Кози». Ще був вибір: «Мемфіс» чи «Княжий», що під краєзнавчим музеєм, а чи «Коза»? Але у «Козі» офіціанти приємніші і в туалеті завжди є мило, принаймні рідке.

Проте того вечора у їхньому туалеті перегоріла лампочка, і я приймав водні процедури у суцільній темряві. Відтак вийшов із вбиральні у мокрих штанях, чим налякав двох молоденьких білявок, що тупотіли під дверима. Після того я туди з місяць не показувався, аж поки Джон не підсунув мені тих ненормальних сценаристів.

У Інчиній квартирі також із лампочками не все зрозуміло. Мабуть, під час ремонту щось пошкодили. Інка навіть когось там кликала, якогось майстра. Відтоді у її лексиконі і з’явилося те словосполучення — «електрик сідоров» — на означення чогось вічно п’яного і бридкого.

Тепер вона так навіть Орка називає і навіть мене у минулому часі. «Ти був, як електрик Сідоров», — каже. Бо оте «п’яне і бридке чмо» електрик Сідоров і робив їй у новій квартирі електропроводку, точніше не робив, а переробляв. І де вона його такого викопала? Каже, за оголошенням у газеті. Я того чувачка вже не застав, але лампочки продовжували перегорати. Майже через день у якійсь кімнаті чи коридорі, а найчастіше — у туалеті. Це давало привід Джону–молодшому час від часу пускати струмінь повз унітаз, й Інка потім просто бісилася від люті, що, мовляв, живе у хліві разом із худобою, і змушувала малого, коли пісяє, сідати… Правда, я і сам часом у темряві промахувався, але старався одразу ж за собою витерти.

— Тільки на одні лампочки і працюю! — кричала Інка, не зважаючи на мою хвору голову.

А потім мене гахнуло током, коли поліз у щиток спробувати, наприклад, переставити дроти. Забув заземлитися… Дивно, але після цього лампочки світили аж до літа. Не перегорали. І ми вже навіть почали забувати про того «електрика сідорова», однак влітку, коли я вже працював у редакції, знову почалося. Але тоді я вже познайомився з «двійником» — напарником і тоді вже знав, що мій Вікя за професією електрик, і коли Інка була у від’їзді, я привів його до нас на Новий Світ. «Ти тільки заземлися!» — напучував молодого. І Вікя прийшов, і Вікя зробив! Добру годину прововтузився і біля щитка, і в підвалі, але лампочки відтоді ще жодного разу не перегорали.

Інка потім ще передала йому пляшку справжнього ямайського рому, що залишився у неї з Італії, і хоч він сам не вживає, але подарункові зрадів. Відтоді Інка, по приколу, Вікю інакше як «електриком сідоровим» не називає.

— Слухай, Вікя, ти не тільки мій двійник, тепер ти ще й двійник електрика Сідорова! — Від пафосу в моїх словах аж зашкалювало. — Моя сестра від тебе просто в захопленні.

— М–м? — У блакитних очах напарника спалахують грайливі іскорки.

— І не думай, сучий сину, попереджаю! — зупиняю я його млисті думки кулаком біля носа. — Вибачай.

— Та нічого, я розумію, — каже він.

— Хоч вона й сама у неті женихів шукає, але краще тобі на неї не потрапляти. Дружня порада. У твоїх же інтересах.