Наталка Сняданко - Амаркорд (Збірка)

«Щоденники української журналістки», — називалася серія публікацій газети, першу з яких я тримала в руках. У статті докладно описувався день, коли я вперше побачила Агатангела. З усіма подробицями, навіть такими, яких я вже не пам’ятала. Наприклад, скільки пляшок вина і якого саме було випито ввечері у Марка і Евеліни. «В Україні популярні французькі вина, насамперед „Божоле“», — писала Horyslawa Halychanko, і хотілося б, щоб це було правдою.

Продовження матеріалу обіцяли опублікувати за тиждень. Я попросила пана Маргаритка нікому нічого не говорити. Він пообіцяв і дотримав слова.

Публікації, як і обіцяла газета, продовжувалися. У них дуже ретельно описувався мій побут і постійно наголошувалося на тому, що це «типово для середньостатистичної українки». Портрет виходив амбітний: типова середньостатистична українка перед сном читає «Фауста» в оригіналі (батько вважає, що його обов’язково необхідно перечитувати хоча б раз на п’ять років, і це одне з небагатьох питань, у якому я з ним згодна), вільно володіє польською і німецькою (батько вважає вивчення іноземних мов одним із найважливіших пунктів виховання, у дитинстві ми один день на тиждень удома розмовляли лише німецькою і два — польською) і з акцентом розмовляє по-російськи.

Horyslawa Halychanko відверто і детально розповідала про свої стосунки із коханцем Михайлом, і ці сцени загалом досить точно описували те, що відбувалося між нами насправді. А в кінці одного з таких описів я із здивуванням прочитала, що «перед тим, як роздягнутися, Михайло звично увімкнув крихітний диктофон у кишені штанів».

Я сказала в редакції, що хвора, і кілька днів не виходила з дому. Мені важко було визначити, чого більше у почутті, яке мене охопило — роздратування, образи, відчуття, що мене обдурено, відчуття, що мене зраджено, відчуття, що мене використано, чи небажання змиритися з тим, що тепер я нікому не можу вірити. Мої найбільш інтимні переживання, думки і спогади раптом стали предметом жвавого обговорення на веб-форумі газети «Гальт!» ( www.halt.forum. de). Я безліч разів перекладала повідомлення іноземних інформагентств про розлучення, одруження чи скандали у житті кінозірок і ніколи не замислювалася над тим, як почуваються ці люди, читаючи в газетах про своє приватне життя. Не замислювалась я і над тим, наскільки ці повідомлення відповідають дійсності. Мені завжди здавалося, що зірки самі зацікавлені в тому, щоб про них якнайбільше писали, зацікавлені у скандалах довкола власного прізвища, і цей журналістський цинізм знімав усі моральні дилеми. Але тепер усе це раптом навалилося на мене із зовсім неочікуваного боку. Хтось із найближчих мені людей так само цинічно, як Олежик Трав’янистий інтерпретує голлівудські плітки («Джоні Депп більше не трахає свою дружину і валить наліво, я фігію, пацани»), описав свою версію моєї приватності. Я почувалася в цьому так, ніби стіни моєї квартири розсипалися і тепер я живу просто на вулиці, а перехожі байдуже відсувають убік брудними черевиками мою напівпорожню філіжанку з кавою, бо вона заважає їм пройти.

Мені коштувало неймовірних зусиль стримати себе від дзвінка Михайлові, з яким я протягом цих кількох днів, проведених у повній ізоляції, постійно провадила внутрішні монологи. Як потім виявилося, боялась я даремно, бо Михайла весь цей час не було в місті. Але після того, як минулася перша хвиля емоцій і я примусила себе подумати логічніше, у мене з’явився ряд сумнівів. Адже ця колоритна деталь могла бути настільки ж правдивою, як і всі попередні висновки про «типових середньостатистичних українців». Хоча з іншого боку, досі вигаданими були лише висновки, а деталі достатньо правдивими, тож не було зрозуміло, чому саме це авторові забаглося вигадати. Попри всі намагання, я так і не змогла повірити в це рятівне припущення.

Іншим, не менш болючим питанням було те, хто ж є автором публікацій. Михайло? Він, ясна річ, був єдиним, хто міг би так детально описати сцени наших любощів. Але звідки він міг знати, про що я розмовляю з друзями, знайомими чи сама з собою, сидячи на унітазі? Про останнє не міг знати взагалі ніхто, за винятком Агатангела. На це питання у мене не було не лише відповіді, а й хоча б трохи правдоподібної версії.

«Dear Horyslawa. I must see you today. 20.00 o’clock, іn the Сastle of Lvіv. Please, stay left from the entrance to the underground. Don’t speak tо the polіce. It іs too dangerous. Arnold» [34] Дорога Гориславо. Я мушу зустрітися з тобою сьогодні. О 20.00 у львівському замку. Будь ласка, стій ліворуч від входу в підземелля. Не звертайся в поліцію. Це дуже небезпечно. Арнольд (англ.). .