Наталка Сняданко - Амаркорд (Збірка)

Запах, вологий і неспокійний, трохи схожий на запах осіннього лісу, де на кожному кроці між вологого листя можна знайти гриби, заполонив повітря, запанував над усіма іншими запахами, від нього паморочилося в голові й хотілося затриматися в цьому стані запаморочення.

— Ти хочеш, щоб я увійшов у тебе? — спитав Михайло, і мені знову довелося напружити уяву, аби не скотитися донизу з приємної хвилі розслабленості, що на ній так важко було втриматися.

Це як гра у відгадування невиразних настроїв і потаємних бажань, відгадування мовчазне, відгадування тілом, і кожен наступний рух, жест чи слово може виявитися по-вбивчому недоречним, коли умовності поведінки знову візьмуть гору, а еротика справжня заміниться удаваною, схожою на приємну гімнастику, а часом і важку роботу. Найбільш недоречними переважно бувають слова. Язик і губи потрібно використовувати не для розмов, вони мусять відчути все першими, ще до того, як прийде усвідомлення, що таємниці цього іншого тіла, ще чужого й незнайомого, потроху відкриваються і перестають бути таємницями, а лише схожостями й відмінностями від інших чоловічих тіл. Цей мовчазний і затятий пошук може закінчитися нічим, або ж легкою приємністю, а може привести до короткого спалаху чогось справжнього, до мовчазної згоди, порозуміння через ритмічне дихання, через шорсткі доторки ледь помітної кількагодинної щетини на щоці, через заплющування і розплющування повік, через усі ці недоступні для свідомості коди і знаки. І ця коротка втеча від свідомості залишає по собі найсильніші враження.

Усе зводиться до первісних і надійних істин: запах, доторк і смак, а потім бажання поглинути все це, запам’ятати якоюсь внутрішньою пам’яттю, позбавленою вміння окреслювати речі, давати їм імена, пам’яттю, яка збирає самі лише відчуття і класифікує їх за приємністю та потрібністю, пам’яттю, яка конденсується у різкому запахові розлитого по животу сімені.

Хочеться сповільнити хід думок, які заважають у цій грі відгадування власних і чужих напівусвідомлених бажань та відчуттів, коли кожна наступна мить може стати легким і безболісним підніманням, гойданкою на теплих хвилях уяви. Хочеться сповільнити хід думок, які незалежно від твого бажання помічають то бруд під нігтями пальців, що так старанно пестять тебе, то зморшки в кутиках очей, які уважно стежать за кожним твоїм рухом, то вираз обличчя. Такий буває у чоловіків, для яких інтимні моменти перетворюються на спосіб самоствердження й перестають бути легкою і невимушеною грою. Це вираз зосередженості й відстороненості, коли здається, що задоволення відходить на другий план, головне — це довести щось самому собі й партнерці. Щось, мабуть, дуже важливе, але мені так ніколи й не вдалося збагнути, навіщо.

Хочеться сповільнити хід думок, які примушують разом із запахом шкіри й вологості вдихнути надто сильний запах дезодоранту, цей запах не належить ні до найдешевших, ні до особливо вишуканих, але в даний момент найбільшим його недоліком є те, що він зайвий.

Коли починаєш помічати все це, важливо не втратити нитки, яка пов’язує тебе з власним тілом. Потрібно зосередитися на своїй приємності, вирощувати її в собі, немов квітку, інтенсивно вдихати запах шкіри, запах тіла, спробувати відділити його від інших, зайвих запахів, зосередитися тільки на тому, що відчуваєш, а потім виділити з відчуттів приємні й міцно вхопитися за них своєю уявою. Подивитися на все ніби збоку, з іншого боку телевізійного екрана. Це збуджує, як і будь-яке підглядання у замкову шпарину.

Запах вологи його прутня примусив мене вдихнути глибше, відчути його шкіру під своїми пальцями, відчути свою шкіру під його пальцями, відчути, як тепло, що пульсує десь у низу живота, заповнює весь простір у кімнаті. Михайло припав до мого перса і почав смоктати його, мені було лоскотно й волого, вологи в мені ставало все більше, здавалося, зараз вона потече назовні. Михайло зібрав пальцем вологу з мого лона, провів ним по моїх губах, і я відчула свій власний запах. Мені сподобалося, я відчула збудження і попросила:

— Візьми мене.

Ці слова знову прозвучали настільки зайвими, що я мало не скотилася з хвилі приємного запаморочення, яке так старанно в собі берегла. Він поклав мене навзнак і увійшов, на його обличчі з’явилася легка усмішка, ніби він хотів примусити мене попросити зробити це і переміг, подолав мій мовчазний опір. Він рухався у мені так спокійно і впевнено, ніби ми стали коханцями уже давно, це була приємна впевненість, яка позбавляла звичної для першого разу скутості, хоча це і виглядало трохи байдуже, ніби нічого особливого не відбувається, просто логічне завершення випадкового знайомства. Я могла передбачити кожен його наступний рух, потрапити в ритм його дихання, і ставало дивно від того, що ми так добре відчуваємо одне одного. Я розвела ноги й закинула їх йому на спину, його шкіра від цього вкрилася теплими краплями поту, я заплющила очі на мить, стримуючи в собі потік вологи, готовий виплеснутися назустріч його прутневі, я хотіла, щоб це потривало ще трохи. Михайло, ніби відчувши моє бажання, також зупинився і заплющив очі. Я вигнулася і притиснулася до нього животом та стегнами, щоб відчути його в собі ще глибше. Потім ми на мить роз’єдналися, і тепер уже я опинилася згори й почала розхитувати нас, поклавши долоні Михайлові на очі, потім закривши йому вуха, щоб він відчув цей ритм зсередини, відокремлений від решти зовнішніх звуків. Я продовжувала рухатися у тому ж спокійному, трохи сповільненому ритмі, який давав можливість відчути кожну клітину всередині. Доводилося стримуватися, аби не вихлюпнутися завчасу і зробити це разом. Нарешті я зупинилася, міцно стискаючи його в собі й відчуваючи, що ми дійшли до межі і стримуватися далі вже понад силу. Михайло мовчки вислизнув з-під мене, повернувся набік і уважно подивився на мене.