Лариса Денисенко - Відлуння - від загиблого діда до померлого

«Слухай, він іде за нами». – «Хто?» – «Адам. Він мене переслідує». – «Навіщо?» – «Не знаю. Але його поява не випадковість. Я не хочу озиратися, можеш подивитися, чи він продовжує за нами йти?» Ханне знизала плечима. «Не хвилюйся, він за нами йде, але не один, з ним дуже красива білявка. Настільки схожа на Шарон Стоун, наскільки це взагалі можливо. Навряд ми його цікавимо». – «Що?» Я нахилилася і визирнула з-за живота Ханне. Адам Шольц тримав за руку Дору Тотер-Габор. Я вилаялася. «Не смій!» – смикнула мене Ханне. «Не хочу, щоб він набирався цього лайна, ще наслухається! Ти ж фактично висловила йому це…» – тут Ханне пригальмувала, намагаючись збагнути, якою частиною до мене розвернувся її спадкоємець. «У вухо!» – констатувала нарешті вона. Увесь цей час я пришвидшувалася і тягла її за собою. Спробуйте відірватися від стеження, коли фактично у вас на руках вагітна подруга.

«Чого ти так завелася?» – запитала Ханне, коли ми завернули за ріг сувенірного магазину. «З ним не просто білявка, що схожа на Шарон Стоун. Це – Дора Тотер-Габор, моя співкурсниця, зараз вона працює в Міністерстві юстиції і веде справу мого діда». – «У твого діда є справа?» – «Звичайно, що є. Якщо вона зустрічається з Шольцом, це означає тільки одне, вони винайняли його, щоб за мною стежити. Тому він сидів поряд зі мною в літаку, потім почав говорити до мене».

Ханне насупилася. «Ти впевнена?» Я потерла скроні. «Слухай, я більш ніж впевнена. Зараз пригадується й інше. Я його бачила біля будівлі суду, ще подумала, що це може бути він, а потім відігнала ці думки, мовляв, що б йому тут робити? Тепер я згадую, що бачила його біля будинку Франца, він запитував, як знайти банкомат, він був на відкритті пам’ятника сестрам Манюк. А ще я помітила, що хтось сканує мою пошту, ще й надсилає віршовані знущання, цілком у його стилі. А я ще підозрювала когось з подружок Райнера…»

«Марто, припини цю параною. Це як історія з плямою крові, варто одного разу її побачити, як ти починаєш бачити її всюди, хоча вона була лише в одному місці і навряд чи навчилася бігати за тобою та підстерігати в різних місцях. Це життя, а не японська анімація, не накручуй себе. Пам’ятаєш, як у п’ятому класі ми побачили місце аварії, де був крейдовий обрис людини? Я припинила користуватися крейдою, бо вважала це пензлем смерті. І зараз я не люблю крейдяні малюнки. Уфффф, ти можеш йти повільніше?» – «Ні». – «Якщо вони за тобою стежать, вони все одно тебе не випустять. Зглянься наді мною, зглянутися на ближнього гуманніше, ніж карати ворогів, ясно?» – «Добре». Я уповільнила темп ходи.

«Чекай. Дивися. Він невимушено познайомився зі мною в аеропорту в Борисполі. Все це відбувалося дуже природно. Але ж він професіонал, їх навчають так робити, він сидів поряд, коли ми летіли туди, в нього було кілька нагод розпочати зі мною розмову, але він цього не зробив». – «Слухай. Але якщо він за тобою стежить, хіба це професійно викривати себе, познайомившись з тобою?» – «Звичайно. Адже нас все одно познайомив би пан Гриць. Він уже знав, що я його оберу супроводжуючою особою. Бо знав, що пан Гриць володіє німецькою. Можливо, він також його агент». – «Авжеж. Тому він передав тебе Маратові, а сам спокійно жер ковбасу». – «Ти б бачила, як він недобре дивився, коли я виїжджала з готелю разом із Маратом. А потім він телефонував мені у село, дізнався, коли я відлітаю у Німеччину, щоб скоординувати Адама. І я його побачила в аеропорту». – «Щось я ніяк не можу збагнути, навіщо цій міністерській Шарон наймати якогось Адама, щоб за тобою стежити?» – «Вони думали, що я знайду там щось, що реабілітує діда, нову інформацію про його божевілля, свідчення очевидців. Або навпаки. Хоча не уявляю собі, на яке «навпаки» вони могли б розраховувати». Тим часом ми опинилися біля великого торговельного комплексу.

Я затягла Ханне всередину, Адам з Дорою пройшли повз, Дора розгублено озиралася. «Загубили! Так вам і треба!» – «Ти навіжена, Марто. Чесне слово». Можливо, я була навіжена, але я вирішила, що варто їх покарати, і це місце було сприятливим для втілення мого плану. «Слухай, я знаю, як зненацька на них напасти. Напасти, притиснути і все з них витрусити». – «Ти вважаєш нормальним пропонувати вагітній подрузі нападати на цю федеральну Шарон та ймовірного агента?» – «Я сама нападу, ти будеш моїм страхувальним паском». – «Що ти задумала? Що ти з них збираєшся витрушувати?» – «Правду. Ми можемо перехопити їх на виході, де паркуються машини працівників комплексу, там зазвичай малолюдно, але ця парочка точно буде обходити цю будівлю, якщо вже не кинулися шукати нас усередині. Пішли? Ти зі мною?» Ханне пішла.