Лариса Денисенко - Нова стара баба

Здесь есть возможность читать онлайн «Лариса Денисенко - Нова стара баба» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2012, ISBN: 2012, Издательство: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Нова стара баба: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Нова стара баба»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

«Нова стара баба» – кумедна, добра і світла оповідь про життя душевної Варвари та її шебутної подруги Зойки, яким уже стільки років, «що в те неможливо повірити навіть тоді, коли роздивляєшся себе в люстро». Жінки намагаються з’ясувати, хто ж та «нова стара баба», яка з’явилася на горизонті Варвариного онука Славика й турбує «малюка».
«Забавки з плоті та крові» – феєрична повість-карнавал з обов’язковим хепі-ендом. Дивакуватий Ерік, який видає себе за Еріку, тобто перевдягається в жіноче вбрання, і сліпа дівчина Міра – що вийде із зустрічі таких різних людей, які майже стали… подругами?

Нова стара баба — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Нова стара баба», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

– Я панічно боюся кроків за спиною, я відразу впізнаю їхню криваву ходу, – відповідає Міра, і ми заходимося у відчайдушному скигленні.

– Ти ще чогось жахаєшся? – питає Міра вже після того, як ми добряче навилися. Навіть Діана втомилася вити, хоча вона трималася довше, ніж ми. Така собі собача Монсеррат Кабальє, перевиє будь-кого. Талановитий собака.

– Угу, – похмуро відповідаю.

Трохи більше, ніж кроки за спиною, мене лякають цвинтарі. Принаймні так було доти, поки я не зрозумів, що кроки за спиною погрожують мені зґвалтуванням (звісно, це я думаю, а не кажу вголос).

– Ти боїшся небіжчиків?

Ні, власне кажучи, небіжчиків я не боюся, зрозумійте мене правильно, не те, що я шаленію від небіжчиків. Певна річ, борони Боже, від таких зустрічей. Хай собі лежать, чи там літають, чи ще щось роблять, трусять яблука в Раю, смажать яєчню в Пеклі, але якось без мене. Багато людей чудово живуть без мене, чому б так не жити небіжчикам?

– Я до нестями боюся похоронів та цвинтарів. Особливо похоронної музики.

– Але ж вона така сумна, спокійна й урочиста, чи не так? – запитує Міра.

– Можливо, для когось воно й так, а у мене зуби зводить від жаху, коли чую похоронну музику. Вона може бути скільки завгодно врочистою, врешті-решт, цю музику підібрано для небіжчика, вона не мусить подобатися мені. Бо коли чую ті рулади, то здається, що в моєму животі хтось використовує мої кишки як струни арфи. Так і тягне, наче кицьку за хвіст.

Хоча я все одно не розумію, навіщо небіжчикові така музика. Він же її не чує. Добре, навіть якщо він її чує, то як вона може йому подобатися? Можливо, за життя небіжчик був рокером чи любив «Бітлз». То як можна людині, котра обожнювала «Бітлз», на прощання ставити похоронний марш? Ось якби я була на місці небіжчика (тричі пфу, тричі «стук» по дереву, але не по столу, бо коли стукаєш по столу, не допомагає), то розцінила би таке музичне замовлення як вияв неповаги до мене та моїх прижиттєвих смаків. Коли чую перші ноти похоронної музики, я затуляю вуха, відкриваю рота й намагаюся глибше дихати або кричати. Я можу качатися по землі, аж доки ця музика не затихне.

А на цвинтарі мені взагалі стає зле. Бо вони на мене дивляться.

– Хто? – Міра починає штовхати свого стільця до мене, їй лячно.

– Звісна річ, що небіжчики. Вони дивляться на мене зі своїх надмогильних пам’ятників. Холодними очима. У них чорно-білі німі погляди. Це як німе кіно, але ж німе кіно майже завжди було комедійним чи занадто екзальтованим, а їхні чорно-білі фільми інші. Це фільми жахів із психологічним підтекстом. Можливо, вони, ті обличчя з овальних рамок, звертаються до мене, але якщо я хоч раз почую, як мене кличуть на цвинтарі на ім’я, то впаду нерухомо, так само чорно-білою, як вони. Це несправедливо. Може, комусь із них самотньо, хтось хоче щось спитати, хтось хоче мене попередити, розсмішити чи утнути щось більш-менш люб’язне, а я їх не чую, не хочу чути, бо мені шлунок скручує від жаху.

– Це тому, що коли-небудь ми всі помремо, а хтось так само буде відвертатися від наших чорно-білих застиглих облич. Це так сумно, нестерпно болісно, – Міра зітхає, її зітхання непомітне, як зітхання привида. Я відчуваю його лише тому, що вона притулилася до мене, на моєму плечі холоне її гарячий подих.

– Я не хотіла завдавати тобі смутку, лякати тебе.

Мені потрібно сказати щось таке бадьоре, щось оптимістичне.

– Та ти що, Еріко. Не верзи дурниць. Знаєш, яка я рада, що ми поговорили. Я ні з ким не вела таких розмов, навіть із Рудим, думала, що він почне насміхатися. Він такий, знаєш, любить покепкувати. Крім того, чого чекати від чоловіка? Розуміння та співчуття? Чи, може, зізнання у своїх власних жахах? То вже нізащо. Добре, що ти в мене є. Хочеш, зараз я розповім тобі про мої страховиська? Про всі-всі. Це буде чесно, до того ж надійшла моя черга.

Я нетерпляче чекаю на її розповідь. Хоча вона щойно образила чоловіків, сказала, що ми ніколи не зізнаємося у своїх страхах і кепкуємо з дівчат. Чи зізнався б я у своїх страхах, якби не був перевдягненим у жінку? Не знаю. Чого доброго, я міг би зізнатись, я такий. Мені дедалі більше кортить почути її історію. Але, щоб не видаватися в її очах цуценям, яке виглядає господаря, тому що боїться, ніби той забув про нього, я кажу, що спочатку треба щось перехопити. Чогось смачненького. Міра радо погоджується. Ще б пак! Ми з’їли стільки несмачних страховиськ, що зголодніли.

Частина шоста

Страховиська Міри

Ми поласували канапками, Еріка чудово готує, краще за все у неї виходять ці маленькі бутерброди та салати. Сьогодні канапки були з часником і тертим сиром. Вона так легко порається з господарськими справами, наче просто дихає. Спочатку нарізала білого хліба. Не дуже тонко. Потім терла твердий сир. Вичавила пару зубців часнику. Змішала часник та сир, вбила туди яйце, додала трохи солі. Потім намастила хлібці сумішшю й поставила їх у духовку. Я тим часом зварила каву. Мені подобається варити каву. Рудий каже, що у мене цей напій виходить запашним, міцним, таким, яким і має бути справжня кава.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Нова стара баба»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Нова стара баба» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Нова стара баба»

Обсуждение, отзывы о книге «Нова стара баба» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x