Тимофій Гаврилів - Вийди і візьми

Приспавши свою на вісім років молодшу від себе жінку, що вже невдовзі після одруження навіювала на нього нестерпну нудьгу, він нечутно зсувався з ліжка, виходив навшпиньки на коридор, і, тримаючи взуття у руках, обережно замикав за собою вхідні двері. Наче привид з готичної новели, мчав порожніми вулицями, підстрибуючи і вигукуючи в усвідомленні свободи й передчутті оргіастичного єднання — їхні нестямні любощі перевершували найзухваліші фантазії авторів п’єс, що розігрувалися на кону.

Якщо існують різновиди зради, то Жак зраджував Матильду з солянкою, яку уплітав, аж за вухами лящало. Вирушання у відрядження прибирало приємних рис, провіщаючи смак страви, від чого в кутках ротової порожнини утворювався приємний щем: кожний напрям спокушав чимось своїм. Тоді як інші вирушали в далекі міста віддатись коханню чи бодай розвіятися, Жак замовляв у першій стрічній забігайлівці солянку, через що не раз не встигав на потяг. Заґавившись у привокзальному бістро, блукав вулицями й парками та ночував у готелі. У сні чув, як готель з вишневими фіранками на вікні, крізь які знадвору просочувалося сяєво ліхтаря, торохтить по рейках, тоді як облаштований під тимчасовий пристанок відчіпний вагон стояв на окремій колії, якою не курсували поїзди.

У ресторані Матильда замовила борщ, уподобавши відтоді, як скуштувала після приїзду в це місто й кілька разів марно силкувалася приготувати сама. На друге вибрали картоплю, запечену по-домашньому, і печінку тріски…

Коли в домашній бібліотечці залишився сам один, як палець, цей томик, в якому Матильда, байдужа до фабули, ладна була щодня перечитувати дарчий надпис, їй, якій громадська думка, сформована з продавців і постачальників, приписала легку руку, почали давати на продаж книжки під відсоток від виручки. Трималася тут, де мовчазним талісманом стримів у небо фонтан, не так через заробіток, як з огляду на маленьку спільноту, де час до часу відбувався обмін судженнями про політику та життя і в якій Матильда — ніхто не порушував її усамітненості — почувалася, наче в родинному колі.

У коридорі можна було роззутися, почепивши верхній одяг на гачок. Стікаючи, дощові краплі утворювали на лінолеумі калюжки. З добутим по блату фотелем розлучилися через комісійний, доки мода на нього була ще в розпалі, — що не рік нові меблі масивнішали, лише помешкання були й далі крихітними. Збільшивши кухонний простір, підвісні шафки кріпилися зависоко для посуду і занизько, щоб ними можна було користуватися, не набиваючи ґуль. У туалет, в якому коліна впиралися в двері, Жак і Матильда вмудрилися примістити пральну машину, яка щоразу, коли білизна в кошику починала тхнути, переїжджала до ванної, де простору було не більше, а зі стіни над вбудованою над умивальником шафкою, металева перегорода якої була задньою частиною такої самої шафки у квартирі сусідів, лупив зіньками порцеляновий бурундук.

З часом вони навчилися вмиватись, не оббиваючи ліктів, і приймати душ, не перекидаючи підставки для губок і мила. На тлі загальної карликовості емальована ванна справляла певне враження. Доки намилювали одне одного, в Жакові наростало бажання, він тримав Матильду, наче щогла вітрило, і так пливли назустріч оргазмові, що зазвичай наставав в обох одночасно.

Відколи у трубах, востаннє захарчавши, раз і назавжди закінчилася гаряча вода, Жак і Матильда купалися, поливаючи одне одного кухлем. А коли ванну на її ж бажання вони з Жаком засипали землею, Матильда навіяла собі, що город просто зменшився розміром. Сідала і дивилася, як тягнуться вгору рослини, поправляла одну і допомагала іншій, сяк-так відшкребла від фарби віконечко, а позаяк світла все одно було мало, Жак приладнав денну лампу. Ідучи з дому, вона, якій здавалося, буцім тендітні помідори, ладні взятися легким рум’янцем, почуватимуться без її спілкування самотньо, відчиняла двері ванної навстіж і на повну гучність вмикала радіо.

Матильда чула, як вони відтенькують тихими голосочками, не тямлячи, що це вона сама шепоче замість них їхні довірливі, щирі й кумедні відповіді. Матильду, яка ставила на стіл миску салату з притрушеними сіллю помідорами й огірками, бліді плоди її хатнього городу сповнювали пихи. Поступаючись розміром попередньому, новий город мав незаперечні переваги: не заводився колорадський жук і, навіть як було геть холодно, не вдаряв мороз. Матильда сікла овочі на дедалі дрібніші шматки і закушувала помащеною майонезом м’яковиною, вибраною з соціального хліба, виготовивши вставну щелепу ще тоді, коли це можна було зробити безкоштовно з дешевої пластмаси з рожевою основою, що імітувала ясна. Стоячи перед дзеркалом, Матильда милувалася відточеними зубами, що виблискували привабливіше, ніж справжні.