Галина Вдовиченко - Інші пів’яблука

– Головне, щоб не до «Синьої бороди», – усміхнено погодилася Уляна, проминаючи ворота.

Скляні двері аж до підлоги й теплий хол за прозорим склом. Будиночок наповнений давніми речами, темними меблями та безліччю порцелянових, скляних і мідних дрібничок: песиків, пташок, пляшечок, ляльок та інших абищиць. Гравюри на стінах, дві полички з різними глеками на вино та два ящики волоських горіхів перед каміном у вітальні. На столі запалені свічки, їхні язички відбиваються в двох карафках з грубого білого скла – з червоним та рожевим вином.

Смачно пахне смаженим м’ясом із чебрецем, Галя на запах визначає улюблену приправу. Вона теж додає чебрець до м’яса.

Луї обійняв її, наче давню приятельку розцілував в обидві щоки, хоч вони бачилися перед тим тільки раз. Гомінкий та енергійний, як Уляна, Луї випромінює задоволення життям, своєю оселею і своєю дружиною. Вони обидва схожі темпераментами на італійців, дарма що він француз, а вона українка.

– Бордо й бургундське – найкращі вина у світі!

Луї пропонує два вина на вибір, перелічуючи принади кожного. Галя не дуже розбирається в назвах вин, але в смаках – так. Він з Бургундії, пригадує Галя і, на неприховану радість господаря, обирає бургундське.

Луї має пивницю в підвалі. Він навіть підхопився, демонструючи готовність негайно показати її гості. Уляна стримує його: потім – спочатку вечеря, цілий день не їли. Галя згадує про «Зубрівку», чоловік Магди, їхньої спільної однокурсниці, каже, теж має комору, де зберігає вино.

– Власник винарні? – з розумінням похитує головою Луї.

– Ні, майстер-різьбяр, а вино робить, щоб пригощати друзів.

Луї вина тільки купує, він цінувальник. Придбав, поклав на схов до пивниці, веде спеціальну книгу вин: ретельно записує, яке вино й коли купив і навіть коли і з ким випив. На столі – кілька різновидів пахучого сиру… І хліб. Запашний свіжий хліб, без нього в цьому домі за стіл не сідають.

За ароматною печенею, смачним хлібом і терпким вином гомонять про Пінзеля, Лувр, вина, погоду і про те, що обов’язковий елемент у гардеробі французів – це, безперечно, шалики.

– Невипадково! – наголошує Луї. – Тут вологий клімат, і тому найчастіше болить саме горло. От його й захищають, обернувши потребу на стиль.

Він говорить і говорить.

– У горили горло заболіло, бо горила багато говорила! – сміється Уляна.

– Що? – не розуміє Луї. – Надто швидко, я не зрозумів.

– Це українська скоромовка! – сміється Уляна. – Іди сюди! – кличе Галю.

Висуває зі старовинної шафи три глибокі шухляди, заповнені шаликами та хустками. Вихоплює, наче фокусник, одну, другу, третю – вибирай, яка подобається. І Магді вибирай. Це ж найпростіший та ефектний аксесуар. Шалик на шию – і миттю робишся інша.

Скручує собі на шиї вигадливий комірець.

– Що скажеш? – допитується. – Була звичайною жінкою – стала незвичайною.

Запитавши дозволу, Луї доклав їм на тарілки ще по шматочку м’яса.

– Є дієвіший спосіб обернути звичайну жінку на незвичайну, – зауважив він, доливаючи вина в келихи.

Уляна запитально глянула на нього.

– Нема нічого простішого, – сказав він. – Досить її покохати.

Вони дивляться одне на одного, як ті двоє з вуличного кафе. В Уляниних очах стрибають бісики, Луї ловить її руку, тулить до своєї шиї. Вони познайомилися кілька років тому, коли донька Луї була вже доросла й жила в Аннемасі, у провінції Верхня Савойя, а Улянин син залишився у Ліоні – він фахівець із інформаційних технологій, має там хорошу роботу.

Галі добре з цими двома базіками, безупинне говоріння її не дратує, їй тепло в променях їхнього сімейного затишку.

Довезли Галю до готелю. Праворуч від входу яскраво світилася вітрина квіткової крамниці.

– Хвилиночку! – перепинив мить прощання Луї. – Мадам, прошу!

…Засинаючи того дня на своєму гігантському ліжку в маленькій готельній кімнатці, Галя вдихала ледь помітний аромат червоних та синіх маків. Вона вперше бачила сині маки, вони мали такий самий аромат, що й червоні. Цьому букетові судилося коротке життя, бо ж позавтра вона повертається додому, але від того він у її очах зробився ще гарніший. Глибокі плями квітів у темряві кімнати. Галя ніколи вже не забуде, як вони пахнуть, і якими видаються при світлі й у темряві, і яким було обличчя Луї, коли він замовляв два букети – дружині та її товаришці.

Назавтра до Лувру вона потрапила не через скляну піраміду на внутрішньому подвір’ї, а через браму з бронзовими левами, з боку Сени. Там-таки, в Луврі, купила два альбоми про творчість Пінзеля. Обидва розкішні – один французький, другий – український, зі святим Вікентієм на суперобкладинці.