Руслан Найда - Балта – Бруклін – Балтимор. Історії та малюнки з імміграції… (збірник)

Усе своє свідоме життя займаюся скульптурою. Правду сказати, ніколи не уявляв себе без мистецтва. Але в новій країні моє мистецтво з українським корінням було малопрактичним, інше суспільство диктувало свої умови. Я мав вибір: або бідувати, або зрозуміти цю реальність і здобути свободу.

В Україні я часто їздив на археологічні розкопки, проводив місяці, розчищаючи стародавні житла, тоді реконструював їхній вигляд на папері. Це мені завжди подобалось. Здавалося, що так вибудовується місток між далеким минулим і сьогоденням, озвучується минуле. Мріяв колись створити ціле поселення старовинних жител, аби сучасна людина могла пожити бодай кілька днів у гармонії з природою й історією, аби мала можливість скинути з себе технологічний глянцевий панцир, відчути і зрозуміти голос своєї землі, почала мислити інакше, тоді могла б створити і мистецтво, пропущене через власні справжні відчуття. І ось тепер у новій країні з’явилась можливість реалізувати стару ідею, а на додачу ще й розвинути з неї бізнес!

Робота приносила винагороду щодня. За майже двісті років мешканці будинку позакривали тиньками комини й вручну витесані дерев’яні балки, покрили дубові підлоги лінолеумом, а вітражі позамуровували разом з вікнами. Усе це я відкривав і реставрував, будинок був такий малий, що все з легкістю робив сам і вважав його скульптурою. Робив, як у скульптурі, прокладку і розрахунки. Визначав пропорції і роботу об’єму. Ідея роботи над скульптурою ніби зсередини мене захопила. Естетичні ідеї попередників керують моїми рішеннями й сьогодні.

Дух часу відроджувався в цьому проекті, але з усіма вимогами цивілізації двадцять першого століття. Модерні кухня й ванна, центральне опалення й охолодження, оглядовий балкон-дек на даху з панорамним видом на затоку і хмарочоси нижнього міста. Коли ж проект було закінчено, то перший же покупець, який увійшов у будинок, став його новим власником.

Ми познайомилися з покупцем і здружились. Бетсі, молода юристка однієї перспективної фірми, пізніше зізналась, що її одразу полонив не так сам будинок, як його історія. У неї виникало безліч запитань: про Фелз Поінт, про будинок, про порт, про країну мого походження і про будівництво. З тих розмов вималювалась історія її будинку.

У кінці дев’ятнадцятого століття в Америці скасували рабство, і до Балтимора тікали чорношкірі з південних штатів у пошуках роботи і кращої, ніж на бавовняних плантаціях, долі. З Європи припливали кораблі з емігрантами, був час, коли сюди прибувало кораблів більше, ніж у порт Нью-Йорка. Німці, ірландці, поляки, італійці осідали в місті, багато хто подався на Дикий Захід. Тоді Балтимор був величезним торгівельним морським містом, звідси до штату Огайо було прокладено першу в США залізницю.

Район Фелз Поінт розвивався, бо знаходився неподалік порту. Хитрим підприємцям треба було втулити якнайбільше будиночків біля порту, і таунхаузи зростали, як гриби після дощу. У них заселялись новоприбулі чорношкірі й емігранти, для багатих білих людей будувались великі маєтки на великих вулицях. У будинку, який тепер придбала Бетсі, виросло три покоління польських іммігрантів. Особливо вона раділа тому що ми зберегли старовинне газове освітлення (нарівні із сучасною електрикою) – тоненькі трубки зі світильниками викликали захват у її колег-юристів і створювали настрій для романтичних вечорів із бойфрендом.

Зрозумівши через Бетсі, що покупці в Америці купують не тільки будинок, а й його історію, я взяв собі це на озброєння. У наступних проектах набагато детальніше підходив до розкриття таємниць будинків та їхніх стін.

Одна ідея прийшла із власних знань про Печерську лавру. Згадалися розкладки на стінах, винайдені реставраторами: цегла, тоді прошарок тиньку з фресками – від перших до останніх. Я почав робити невеличкі вітрини для кожного будинку, де показував усі матеріали, використані в будівництві. Тут були і конопляні мотузки, і вручну наколота дранка, і тиньк із глини з кінським волосом, і ковані цвяхи…

Поступово випрацювався стиль, про який заговорили. Тепер у моєму розпорядженні було те, до чого прагне будь-який бізнес: мати і контролювати те, чого не має конкурент. Це запорука успіху і візитна картка! Часом здавалось, чому інші будівельники не створюють історії своїх будинків? Невже мені просто щастить? Але потім зрозумів – мало хто бачить те, що бачить художник. Дуже мало людей розвивають власну уяву! Реставруючи будинок, спершу викидають купи сміття. Мені ж пощастило, бо, перенісшись на крилах уяви, одразу побачив той будинок, який міг би бути серед цих розвалених стін і сміття.