Руслан Найда - Балта – Бруклін – Балтимор. Історії та малюнки з імміграції… (збірник)

Почали зростати. Тринькав гроші направо й наліво – одяг, годинник, «лінкольн»… Тесть застерігав, аби не витрачав прибуток на споживчі товари, за його теорією, треба було б вкладати все назад у бізнес. Ми з дружиною затуманились успіхом і нікого не слухали… Думали: успіх – це назавжди… Як і слід було очікувати, жила вичерпалась, і справи пішли на спад. По ходу я зробив кілька серйозних помилок, не зміг вчасно поміняти стратегію бізнесу, змінити свій світогляд.

Найбільшою помилкою стало те, що я мало часу приділяв сім’ї. У результаті Джейн поставила мене перед фактом, що з неї вже досить. Американки ж дуже незалежні від природи… До всіх проблем додались ще й сімейні. Так, найбільший мій урок – для успішного бізнесу потрібна успішна сім’я!

Таку історію повідав мені Майкл про свій короткочасний успіх. Пізніше я дізнався, що Майкл після розлучення насилу виплутався з боргів, тривалий час перебував у депресії, заліковував душевні рани. Але все ж таки знайшов сили, знайшов партнера, і разом вони почали нову справу.

– Основною умовою співпраці з Джулом, – якось звірився мені Майкл, – було те, що задля справи ми завжди переступатимемо через усі персональні непорозуміння і конфлікти. Досить помилок без висновків!

Я часто чув, як сварилися боси, але завжди врешті знаходили спільну мову і робили кроки назустріч. Вони справді віддавали всі сили – фізичні, моральні і фінансові, весь свій потенціал на успіх у бізнесі. Коли в кінці тижня не було досить грошей на зарплатню – вони платили мені першому, а решту залишали на розвиток справи й бізнесу. Я бачив ізсередини, як працювала робоча конячка, що звалась майстернею художнього скла, і як змушені були запрягатись разом із конячкою обидва бізнес-власники!

– Але все це – лише початок, – мріяв Майкл. – Скоро ми розкрутимось, вийдемо на орбіту, і тоді не потрібно буде спалювати стільки пального, щоб їхати вперед. Наймемо купу латиносів і гратимемо в гольф, поки вони працюватимуть!

Так озвучувалась Майклова американська мрія…

Одного дня я спізнювався на роботу. Вискочив з метро, щоб попередити босів, на дзвінок відповів Джул:

– Дуй сюди мухою. У нас клієнт, і треба намалювати ескіз. Через годину я примчав у майстерню. У кімнаті зразків сиділи обидва боси й жіночка за п’ятдесят. Утрьох жваво щось обговорювали. На столі лежало портфоліо з виробами майстерні, а фактично – з моїми роботами за останні півроку.

– Познайомся. Місіс Х’юстон, – представив Майкл.

– Хелло, мем, – чемно відповів я.

Жіночці хотілось усього скляного для інтер’єру нового будинку. Містер Х’юстон був багатим підрядчиком і всі роботи по будівництву нового будинку вів сам. Вчора вночі клієнтка їхала в лімузині повз освітлені вітрини майстерні, і от вранці вона тут. Вона мала безліч ідей і, очевидно, стільки ж грошей.

– Слухай, ти коли будеш їй щось пояснювати, – шепнув Джул по-російськи, – вживай побільше своїх замудрих мистецьких слів. Об’єм, гармонія, форма… В’їхав?

Я кивнув, і він пообіцяв місіс Х’юстон, що перекладатиме дослівно слова художника. На той час я ще не володів англійською достатньо для відповідальних розмов. Та й на клієнта справляло досить екзотичне враження: художник з перекладачем їй подобався. Я говорив і говорив, малював, пояснював і знову малював. Джул з Майклом наввипередки перекладали. Вони швидко зрозуміли шлях до серця клієнтки, а відтак і до її гаманця. Після кількох годин спілкування місіс Х’юстон сяяла від задоволення, коли виписувала чек із завдатком:

– Ось, хлопці, ваш чек. На почин. І мій телефон. Скоро побачимось!

Джул був дуже збуджений, ніби натрапив на золоту жилу на Клондайку. Він танцював над моїми ескізами:

– Треба зробити так, щоб вона запала на скло! Ми реально можемо бути забезпечені роботою на півроку! І ще якою роботою! Може, до дизайнерського журналу потрапимо…

Тоді мені сяйнула думка: усе своє попереднє життя я був переконаний, що талановитому художнику замовлення сипатимуться на голову, як манна небесна іудеям у пустелі. Але ж є ТАЛАНТ, а є МЕНЕДЖМЕНТ цього таланту! Історія з місіс Х’юстон (яка таки забезпечила майстерню замовленнями на півроку) мене навчила: без уміння втілити ідею в ескіз, тоді – в матеріал, а потім продати цю ідею – нічого не зрушиться з місця, будь ти Донателло чи Марк Твен!

– Найголовніше в менеджменті, – повчав Джул того ж дня, – контроль. Узагалі й у житті теж. Довєряй, но провєряй! Втратиш контроль над грошима – прощавай, життя. Втратив контроль над життям – прощавайте, гроші… Вони, як блізнєци-братья – партія і Лєнін! – жартував Джул, демонструючи обізнаність з поезією Маяковського.