Андрей Курков - Львiвська гастроль Джимі Хендрікса

– А що? Добре, звичайно! – відповів Винничук.

– А ви? – запитав хіпі колишнього капітана.

– Нормально, тільки гуде трохи в голові. А що?

– Так ми ж усі протверезіли, – поділився відкриттям Алік Олисевич. – І сидимо з цим моряком поруч! – Він кивнув на сонного бомжа.

– Ну то що? – не зрозумів Юрко Винничук суті слів Аліка, який ураз пожвавився.

– А те, що нікого з нас не нудить, хоч ми й сидимо зовсім поряд із ним!

Винничук замислився.

– Так, – сказав він. – Дивно!

– Нічого дивного! – відмахнувся Рябцев. – Він протверезів, і ми протверезіли! Бачите, він коли тверезий – безпечний! Якби він не пив, то ніяких би і проблем не було!

– Точно, – погодився Винничук. – Тверезий і сонний, він не страждає, а значить, і не ділиться зі світом своїм стражданням. У нього зараз повний штиль! Головне – не дати йому випити, коли він прокинеться!

– А в нас є що випити? – поцікавився Алік і, відчувши, що його маківці стало якось холоднувато, взяв із лавки й нацупив на голову свого крислатого шкіряного капелюха.

– У мене ще пляшка, – сказав Рябцев і глянув під ноги, де стояла спортивна сумка.

– У мене теж пляшка, – признався Винничук.

– Удамо, що горілки більше немає?! – чи то запитав, чи то запропонував Алік.

Але вдати не вийшло. Через десять хвилин моряк прокинувся, і в його очах засвітилася недобрим вогнем така спрага, що після першої ж його згадки про те, що треба б продовжити, Винничук витяг із внутрішньої кишені пальта півлітрівку й виставив на стіл. Рука моряка швидко й жорстко схопила пляшку за шийку й потягла до себе. Він зняв гвинтовий корок, сам налив у свою склянку.

– Секундочку, – зупинив його Винничук. – Я зараз додому побіжу своїх побачити, а ви спускайтеся до душової! Знайдете?

– Як же ми її знайдемо, якщо ми не знаємо, де ми? – запитав Алік.

– Он тією дорогою ввесь час униз і вниз, а потім буде широка вулиця й по ній праворуч. Там дізнаєтеся! – проінструктував їх Юрко і швидкими кроками почав віддалятися щойно розказаним маршрутом.

– А ти коли? – крикнув йому вслід Алік.

– Я на десяту туди прийду. Або подзвоню!

Алік тяжко зітхнув, і тут його затіпало й занудило, й серце закололо, як бувало вже не раз. Він кинув переляканий погляд на моряка і зрозумів, що той тільки-но перехилив склянку горілки. Відступати було нікуди. Алік швидко налив собі й Рябцеву. Вони випили поспішно й навіть, здавалося, не відчули ні смаку, ні міцності горілки. Зате нудота й біль відступили. Прийшло якесь єднальне тепло і дивне бажання залишатись «утрьох».

– Ой, як мені хріново, – забубонів моряк, оглядаючись на всі боки. – Щоранку одне й те саме! Сушить і сушить!

– Може, закусити треба? – запитав Алік співчутливо.

– А щось є?

Алік кинув погляд на Рябцева. Той підняв із землі сумку, розкрив. Витягнув четвертинку чорного хліба, велику чищену цибулину, ножик. Порізав цибулину і хліб.

Бомж вилив у свою склянку горілку, що залишалася в пляшці, й кинув порожню пляшку під стіл. Рябцев нехотя дістав свою горілку з сумки.

– Ти особливо не впивайся, – сказав він морякові. – Ми зараз підемо митися, в душ.

– Одне іншому не заважає, – сказав бомж і взяв склянку в руку.

Рябцев налив собі й Аліку вже зі своєї пляшки.

– За твій від'їзд! – сказав, дивлячись у дещо каламутні очі моряка.

– Куди це я ще мушу їхати? – запитав той невдоволеним голосом.

– Додому, до моря.

– Море і є мій дім!

– І я про це. Сьогодні спробуємо тебе відправити до Одеси!

Бомж, затримавши склянку біля рота, втупився в колишнього капітана КДБ.

– Шо, точно? – перепитав він голосом, що вже «плив» од випитої горілки.

– Точно, – підтвердив Алік, дивлячись на моряка дуже зосереджено. – Але тільки після того, як ми тебе відмиємо! А до душу треба ще дійти! Якщо ми другу пляшку доп’ємо, то все доведеться відкласти.

– Як відкласти? – обурено підвів голову Рябцев і подивився на приятеля-хіпі з нерозумінням.

– Утямив, – миролюбно мовив Алік. – Відкладати нічого не будемо! Просто ховаємо пляшку, і рештою горілки потім відзначимо помийницю, тобто душ.

Вони випили по другій склянці. Рябцев тут же прибрав пляшку з недопитою горілкою назад у спортивну сумку. Закинув у рот кілька шматків цибулі й смачно захрумтів.

Закуска закінчилася вчасно – о пів на дев’яту. За цей час із будинку, у дворі якого вони сиділи, вийшло кілька діточок зі шкільними портфелями й рюкзаками, кілька дорослих, а потім повільно випливла з лівого парадного огрядна, схожа на велику пивну бочку, бабуся і пішла, дивлячись собі під ноги, в їхній бік. Не дійшовши метрів п’яти до столика, вона підвела погляд і різко зупинилася, побачивши перед собою неохайних незнайомих чоловіків.