Андрей Курков - Львiвська гастроль Джимі Хендрікса

Подивився навпроти, на Рябцева. Подивувався, як добре було видно йому обличчя колишнього капітана. І це при тому, що сиділи вони майже в темряві, якщо не брати до уваги цього віконця, що кидало вниз, на палісадник, викривлений прямокутник світла.

– Твій душ для бомжів о котрій годині відчиняється? – стомлено запитав Винничук, обернувшись до Аліка.

– Годині о дев'ятій.

Винничук сумно закивав. Його рука потягнулася по склянку.

Згори, над головою, пролунало ляскання крил, і дві чи три чайки водночас закричали пронизливо і з хрипотою.

Минула ніч засмутила Тараса глибоким безсонням. Він, звичайно, й не збирався цієї ночі спати, а був налаштований на роботу. Але працювати не довелося. Вже коли настав час виходити з дому, щоб їхати підбирати чергового польського клієнта під готелем «Леополіс», цей клієнт подзвонив і повідомив, що його потяг перед Львовом зіткнувся на переїзді з машиною й від аварії його камінь сам вийшов. Поляк чемно вибачився й запропонував у вигляді компенсації почастувати Тараса готельним сніданком. Але Тарас відмовився. Новина про аварію на переїзді його засмутила, мовби через це він втратив не разовий заробіток, а все своє майбутнє. Він ліг на канапу, заплющив очі, але сон до нього так і не прийшов до самого ранку, до шостої години, до моменту, коли з кухонної радіоточки зазвучав гімн рідної держави. Щоправда, коли він нарешті заснув, йому раптом почали снитися жахи американського безробіття часів Великої депресії. Як вони пробралися в його сон, можна було тільки здогадуватися. Мабуть, ця аварія якимось чином викликала з пам’яті фільми Чарлі Чапліна.

О десятій ранку він розплющив очі й одразу замружився – через те, що крізь незавішене вікно пробивалися промені сонця. Сонце припало Тарасові дуже до душі, й, немов зелений листок якого-небудь дерева, він набрався сонячної енергії та відчув себе кращим і живішим.

І тут же згадав про Дарку. І хвостиком за думкою про Дарку прийшли думки про її батька.

Тарас підвівся, підійшов до вікна, зігрітий несподівано теплим о цій порі року сонцем. Підсипав рибкам корму, економно полив кактуси і ще сильніше відчув сонячне тепло на своїх щоках і голих плечах. І, примружившись, уявив собі Дарку, яка нібито підійшла ззаду й обійняла його, притиснувшись грудьми до його спини. Її долоні теж дарували йому тепло. Можливо, навіть більше, ніж сонячне.

І він вирішив, що сьогодні ж освідчиться Дарці. Щоб не зволікати з перетворенням його вранішніх фантазій на щоденну та щонічну реальність.

Дістав мобільник і набрав її номер.

– Привіт! – видихнув радісно, почувши її дзвінке «алло!».

– Привіт, Тарасе!

– Пообідаймо разом! – запропонував він.

– А де?

– У «Старому роялі». Там добра риба!

– О котрій?

– О першій!

– Добре, до зустрічі! – сказала вона.

Безсонну ніч було після цієї розмови забуто назавжди. Тарас поснідав, прогулявся по вулиці до найближчого газетного кіоску. Купив свіжий номер «Високого Замку». Зайшовши до парадного й піднімаючись на свій другий поверх, він за звичкою переступив п'яту сходинку. Вже біля дверей до квартири зупинився й замислився. Постоявши хвилинку, він знову спустився вниз і знову піднявся, вже не переступаючи через неї. Навпаки, він наступив на п'яту сходинку з усієї сили, мало не вдаривши її підошвою черевика. П'ята сходинка змовчала, не подала ні звуку.

«Життя змінюється на краще», – подумав Тарас і зайшов до себе.

Хвилин за десять у двері подзвонили.

Прийшов Єжи. Він був одягнений у чорний спортивний костюм «Адідас», на ногах – кросівки.

– Ти що, бігав? – здивувався Тарас.

– Ні, – відповів Єжи. – До магазину «Все по 3 гривні» нову партію секонд-хенду привезли. З Європи. Бачиш, які речі! На вигляд нові! Каву зробиш?

– Проходь! – Тарас кивнув сусідові на відчинені двері до кімнати, а сам вирушив на кухню.

– Ну, як справи? – запитав Єжи хазяїна квартири, що зайшов до кімнати з кавником і цукорницею в руках.

– Нормально, – Тарас налив собі й Єжи кави і всівся за стіл навпроти гостя. – Тільки маю вкрай мало часу. Сьогодні дуже важливий день.

– Важливий? – заінтригований Єжи Астровський запитально втупивсь у вічі Тарасові. – А чим він важливий?

– Буду освідчуватись…

– Освідчуватись?! – недостатньо зрозумів сусід. – Кому? – запитав він невпевнено й оглядівся.

– Своїй майбутній дружині, – пояснив господар.

– А-а, – на обличчя Єжи повернулась усмішка. – Я її знаю?