Андрей Курков - Львiвська гастроль Джимі Хендрікса

– А чого їм вішатися? – знизав плечима Юрко Винничук.

– А ми з тобою для чого тут, поряд із ним, горілку п'ємо? – запитав Алік.

– Тому що горілка створює внутрішній бар'єр на шляху його негативних вібрацій! – подав голос колишній капітан КДБ. – Якщо поряд із ним горілку не пити, то можна відразу «швидку» викликати. І, скоріше за все, вона приїде надто пізно!

– Та я це зрозумів, – незадоволено пробубонів Винничук. – Тільки куди його подіти?

– Додому відправити, – запропонував Алік. – До моря! Він же море в собі тепер носить і може в цьому своєму морі половину Львова втопити! Розумієш?

Юрко Винничук простягнув над столом руку і почав торсати бомжа, що задрімав, за плече.

– Що тут, хто? – буркнув той, перш ніж розплющив очі.

– А в тебе в Одесі квартира є? – запитав Винничук, нахилившись до колишнього моряка.

– Так, на Котовського, біля моря…

– А чого ж ти тут ходиш? – запитав Винничук суворо.

– Так там дружина…

– А вона що, тебе не пустить?

– Пустить, напевно… Але не в такому вигляді… Та й грошей у мене на дорогу немає…

– Гроші ми тобі знайдемо, – знову заговорив капітан Рябцев, який відпочив од нападу кашлю. – Тільки де такий потяг узяти, щоб тебе до моря довіз? Може, якийсь товарняк?!

– Чому товарняк? – Винничук здивовано – якщо не сказати обурено, – подивився на Рябцева.

– По-перше, – Рябцев силувано посміхнувся, – ваш друг смердить. І одяг його смердить. Крім того, через його вібрації іншим пасажирам може стати дуже кепсько. Я вже не кажу про провідників!

Юрко Винничук замислився. Алік дивився на свого приятеля-письменника і теж думав, теж шукав вихід із цієї ситуації. І знайшов його раніше за інших.

– Я знаю, де його помити й переодягнути! – радісно сказав він. – Я там сам мився! У Винниках!

Юрко Винничук злякано подивився на свого довговолосого товариша.

– Ти, сподіваюся, не мій будинок маєш на увазі? – запитав він.

– Ні, там є притулок для безхатьків. «Оселя». А поряд у них склад із одягом, пральня і душова з гарячою водою. Там його швидко відмиють і новий одяг підберуть.

– Я переодягатися в цивільне не буду! – твердо заявив бомж. – Ось тільки так, як є! – І він погладив рукою свій чорний бушлат.

– А на чому його у Винники відвезти? – запитав Ряб-цев. – Тверезий водій його не довезе, а п'яному за кермом небезпечно!

– У мене є знайомий таксист, який завжди п'яний за кермом, – сказав спокійно Юрко Винничук. – Можу подзвонити й викликати!

– Викликай! – погодився з пропозицією Рябцев.

Пізно вночі срібляста «Волга», чи то прикрашена, чи то для безпеки обладнана гнутими хромованими трубами з усіх боків, забрала всіх чотирьох від двору будинку номер тридцять дев'ять по проспекту Чорновола. Водій Ваня, знайомий Юрка Винничука, приїхавши, привітався тільки з ним, а інших обвів байдужим поглядом і тільки жестом руки дав зрозуміти, що пропонує їм сісти в машину.

Алік усівся спереду, а Юрко, Рябцев і бомж-моряк влаштувалися ззаду, при цьому моряка посадили посередині, мовби він міг захотіти на ходу вистрибнути.

Хвилин через п'ять дороги водій Ваня, здоровий і міцний чолов'яга років п'ятдесяти, кинув злегка стурбований погляд назад.

– Щось у мене від вас голова болить! – сказав він незадоволено.

– Так ми ж мовчимо! – здивувався Винничук.

– Може, тому, – вже не обертаючись мовив водій. – Краще вже говоріть про що-небудь. Тільки тихо!

– А може, ми тобі краще скляночку горілки наллємо? – запропонував Винничук.

– Ти що, я ж за кермом! – обурився водій Ваня.

– Але перед тим, як за кермо сідати, ти ж випив? – миролюбно засперечався Юрко Винничук.

– Так, випив. Але то було перед тим, як за кермо сідати. А за кермом я не п'ю!

– Гаразд, – видихнув Винничук. – Тоді доведеться розмовляти.

Він подивився на похмурого моряка, який напівдрімав, потім перевів погляд далі, на Рябцева. Особливого бажання говорити з колишнім капітаном КДБ у нього не було, але з моряком розмови в будь-якому разі не вийде. Так він подумав. А якщо говорити з Аліком, що сидить попереду, то не вийде тихої розмови.

– Товаришу капітан, а як ви зрозуміли, що прадавнє Карпатське море до аномалій ніякого відношення не має? – не без єхидства в голосі запитав він Рябцева.

– Це не я зрозумів, – спокійно відповів колишній капітан. – Це Алік! Я завжди говорив, що він далеко піде. Він, щоправда, нікуди не пішов. Зате залишився собою і залишився таким самим кмітливим, яким був.