Василь Зима - Ukrainian dream «Последний заговор»

— Куда едем, парень? — голос звичайний, тільки зуби геть гнилі. Водій помітив, що Марк звернув увагу на його зуби, одразу стулив вуста, втер пальцем під носом.

— За місто.

— В какую сторону? — на ньому був спортивний костюм, біла футболка, натуральна, без малюнків і написів, темно-сині кросівки, і ще Марк помітив його годинник — масивний, на білому металевому браслеті, на циферблаті — напис. Марк не зміг його прочитати.

— На північ.

— Ну садись. Я еду до Чернигова. Там ночь перекантуешься, а утром найдешь себе попутчика.

Марк відчинив двері і хотів був сісти поряд із водієм, але той заперечно похитав головою.

— Оно поломано, — ударив рукою по сидінню, — никак не дойдут руки починить. Садись назад.

Марк обрав собі місце праворуч від водія. Зачинив дверцята і, глибоко вдихнувши повітря, відчув дивний запах — наче кілька днів немита дівка зняла труси, і тобі в ніс ударив аромат її брудного лона.

— Да заводись ты, — він тиснув на педалі, позираючи на маршрутне таксі. Коли останній пасажир протиснувся в салон, жовтий автобус рушив. Людей на зупинці не залишилось. Цієї миті мотор запрацював. — Отодвинься чуток от двери, обзор закрываешь, — водій озирнувся, і Маркові здалося, що він усміхнувся. Задні дверцята розчинилися, і двоє дебелих чоловіків застрибнули в авто. Один притиснув Маркову руку до сидіння, інший схопив за шию і приклав до щоки дуло пістолета.

— Едем! — від того, що сидів праворуч, приємно пахло, і ніжно-блакитна теніска виглядала досить пристойно.

— Ты положил лопаты в багажник? — другий видався Маркові дуже злою та жорстокою людиною. Важке підборіддя, вузькі очі, широкі вуста і великий ніс. Руки червоні, потріскана шкіра, його руки пахли клеєм і ще чимось гидким, здається, брагою.

— Да, — водій мчав за місто, підрізаючи автівки і проминаючи світлофори. Така його поведінка дала Маркові можливість зробити невтішний для себе висновок: ті, хто його викрав, не боялися того, що їх можуть зупинити даішники. — Вывезем его в поле и там зароем. Слышишь, парень, — водій нарешті зняв із голови бейсболку, і Марк побачив, що він зовсім лисий, — выроешь себе яму?

— А інакше ніяк не можна? — Марк знав, що він не втече від них, і єдине питання, на яке він хотів одержати відповідь перед смертю, — хто сказав їм його вбити.

— Нет. Никак. Да ты не переживай, это не так страшно, как кажется, — той, зі смердючими руками, облизав губи.

— Ти перевіряв? — заплющив очі й дослухався до шуму вітру за вікном і ударів власного серця.

Вони їхали мовчки. Минуло двадцять хвилин. Довелося затриматися на Ленінградській площі: затор. Коли виїхали на трасу, Маркові супутники дістали з-під сидіння пляшку горілки.

— Так, давай направо и полем метров триста под лесок. Во-он туда, — він підтягнув свою красиву блакитну теніску й дістав з-за пояса пістолет. — Тормози, — водій увімкнув фари і клацнув запальничкою, дим дешевих цигарок наповнив салон. — На, пей! — той, хто наставляв на Марка пістолет, звів замок і голосно вилаявся.

— Я не п'ю горілку, — Марк обхопив голову руками й застогнав, він урешті почав усвідомлювати, що зараз із ним має відбутися.

— Заливай! — один узяв Марка за волосся, різко смикнув до себе, а інший луснув його в щелепу, і Марк відчув, як боляче вдарило в зуби міцне скло півлітрової пляшки, і тепла рідина потекла в горло.

Він кашляв, відпльовувався, захлинався, горілка текла через ніс і заливала очі, але вони таки влили в нього всі 500 грамів і, відчинивши двері, викинули пляшку на траву.

— Выходи! — його штовхнули в спину. М'яка, запашна земля. Суха трава лоскотала щоки й уста, маленькі грудочки заплутувались у волоссі. — Копай давай! Разлегся.

Марка підняли і, давши лопату, змусили копати яму. Він не міг сказати, що аж надто п'яний. Навіть не так — він був цілком тверезим. Очевидно, це все концентрація. Коли людина збирає всю свою силу в кулак і наказує організмові підкорятися наказам розуму, ані алкоголь, ані наркотики не мають над нею ніякої сили. Утім, знаючи, що оці троє чоловіків, двоє з яких палять цигарку за цигаркою, спостерігаючи за Марковою роботою, а третій, ставши навпроти нього, посапуючи, кидає землю, допомагаючи Маркові якомога швидше викопати яму, думають, що він п'яний, то краще їм підігрувати й жодним рухом чи поглядом не виказати себе. Марк кілька разів картинно впав, перечепившись через лопату, почав сміятися, потім матюкнувся і, перевернувшись на спину, щось голосно закричав. За що отримав удар черевиком по печінці.