Василь Зима - Ukrainian dream «Последний заговор»

І ще, коли любиш себе, ти стаєш щасливим. Тобі не треба просити, аби тебе любили інші, не потрібно купувати дівчатам усе поспіль за можливість почути «я тебе люблю», знаючи, що це лишень слова, — усе це враз стає зайвим. Тобі добре бути самому, бо ти знаєш, що не сам. Мине небагато часу, і люди зацікавляться тобою, вони врешті зрозуміють, що не вони тобі потрібні, а ти їм, бо в тобі є любов. Люди дуже добре відчувають її присутність, адже всі вони — усвідомлено чи ні — шукають любові. І ти зможеш дати їм те, чого вони дійсно потребують.

Якщо полюбиш себе, у тебе зміниться ставлення до самого себе: ти захочеш мати добру фізичну форму, а не ходити згорбившись, міцно стуливши уста й насунувши кепку на самі очі, комплексуючи через свій зріст, вагу, криві ноги, худі руки чи довгий ніс. Ти враз зрозумієш, що можеш бути гарним. І що оті дівчата та хлопці, яких ти бачиш на обкладинках модних журналів не напівбоги, а звичайні люди, такі самі, як ти, і що ти не гірший за них, просто тобі треба трохи над собою попрацювати. Ти не втрачатимеш гроші на шльондр, пиво, цукерки й тупі фільми, на платні порносайти, невдячних друзів і неякісні речі, ти запишешся до фітнес-центру, придбаєш добрий одяг і врешті вивчиш іноземну мову. Повір, ніхто не подумає про тебе, якщо тільки ти сам цього не зробиш.

Ми філантропи, нас навчили, нас довго вчили бути філантропами: раніше ми допомагали будувати комуністичні режими в різних бідних і маленьких країнах типу Камбоджі, Куби, Північної Кореї чи Афганістану, потім перекинули на розбудову власної країни, заспокоюючи нас, голодних, зневірених, розчарованих і злих тим, що маємо ми виключно те, що маємо, і що колись нам стане краще. Дурня все це: не можна збудувати щасливої сім'ї, організації, країни руками й розумом нещасливих людей. І якщо кожна людина не навчиться бути щасливою й не житиме в любові та мирі, не буде навколо неї ані щастя, ані любові, ані миру. Тому почни з себе. По-перше, не звинувачуй себе в усьому. Це релігія, яка є зароблянням грошей на релігійних почуттях людей, навчила тебе постійно жити в страхові та самокатуванні. Неправда. Людина, обтяжена гріхами й помилками, не зможе досягти успіху і зробити щось для Бога на цій землі. Твоє минуле, яким би воно не було, — то твій скарб, помилки — досвід, успіхи — допінг, і не думай інакше. У твоєму житті, скільки б не було тобі років, нічого нема випадкового, геть нічого, усе тобі знадобиться, і все мало своє призначення, геть усе. Тому викинь із голови всі нав'язані формули та правила, припини довіряти політикам і попам, ти їм не потрібен. Одні хочуть твій голос, інші — твою душу. Але чи хочеш цього ти? Ні, ти хочеш бути щасливим. Хіба нещасні люди можуть зробити тебе щасливим? Ні. Тільки ти сам здатен на це, тільки ти, і ніхто крім тебе. Просто варто розібратися в собі самому, відкрити те, що вклав у тебе Бог, зрозуміти, для чого ти прийшов у цей світ, і стати-таки на ту дорогу, яка приведе до світла. А все це починається з любові.

Відсутність любові викликає незадоволення, невлаштованість, а відтак — гнів, злість і заздрість. Це засліплює тебе, і ти бігаєш, як сліпе кошеня, у пошуку того, що тобі дійсно потрібне, але так нічого й не знаходиш. Ось чому в нашій країні так багато бідних, незадоволених, злих і хворих людей. Внутрішнє роздратування й безлад спричиняють фізичне захворювання. Люди не винні, їм просто ніхто не пояснив, що в житті головне, а що — ні, з чого варто почати, а чим — закінчити, їх просто використали, забивши мізки помилковими формулами й закликами, їх запрограмували на те, аби вони були нічим більшим, як тільки купівельноспроможною масою, безвольним і сліпим електоратом, німою паствою, готовою зробити все, що їй звелять.

Ви ніколи не запитували себе, чому політики, бізнесмени і священики працюють завжди разом? Тому, що вони мають одну мету — мати всіх нас, і єдине, що може завадити їм це робити, — наша обізнаність. Легко нагинати темних людей, це так просто — дурити дурних. От за це саме вони і платять: ми — бізнесменам, купуючи все, що вони виробляють, бізнесмени — політикам за те, що вони нам обіцяють, а ми даємо їм у руки універсальний інструмент маніпуляції — владу, політики — церкві за те, що вона тримає людей у покорі й несвідомому страхові, церква — чиновникам за те, що вони забезпечують її спокійне існування, чиновники — бандитам, аби хоч щось залишити собі, бандити — нам, за нашу роботу з ранку до вечора, а ми — бізнесменам. От таке замкнене коло. Ми не маємо жити в ілюзіях: від нас потребують тільки покори, постійного перебування в позі раком, лежання перед увімкненим телевізором, довіри до того, що ми в телевізорі бачимо і що чуємо, відвідування крамниць і базарів, безініціативності, неамбіційності та спокійного розумового сну.