Євген Положій - Вежі мовчання

— Трохи краще. Головне — ніч пережити, а там має полегшати. — Хріняка дістав хустинку й витер піт із чола. — А я думав, ви — людина столична, може, чимось зарадите. Пробачте мені за грубість, але перенервував сьогодні страшенно, от і зірвався!

— Та нічого, буває, це ж із кожним може трапитися. Назаре Івановичу, можна питання по справі?

Хріняка втомлено відкинувся в кріслі й махнув рукою. Він здавався дуже добрим, дуже домашнім, неофіційним, рідним і комфортним. Задавати погані запитання зовсім не хотілося.

— Ви згадали вчора про кримінальну справу, через яку СБУ вилучило документи. Але мені стало відомо, що цю справу порушено вже два тижні тому. Чому ви не повідомили мені одразу?

— Ех, Родіоне Костянтиновичу, Родіоне Костянтиновичу! Молодий ви ще! — Хріняка по-батьківськи гірко посміхнувся. — Ви з яким завданням до нас приїхали?

— Проінспектувати всі юридичні документи: договори, судові позови, контракти.

— От! І коли ми з вами зустрічалися, всі вони лежали на своїх місцях, і знати про кримінальну справу вам було зовсім необов’язково. Адже цим у вас займаються зовсім інші люди?

Дійсно, це так. Родіон змушений був визнати, що Хріняка говорить правду.

— А от коли документи у нас вилучили, я вам про це відразу повідомив, пригадуєте? Так, у нас не залишилося навіть копій, але за це ми Перетятька покараємо окремо.

Радик спочатку хотів заперечити щодо старого юриста, адже всі зовнішньоекономічні договори зберігалися зовсім в іншому відділі, але промовчав. Навіщо?

— На цю хвилину, — провадив НІХ, — у вас уже зовсім інший статус і зовсім інші повноваження, але мені про це з Києва повідомили тільки зараз (Рад знову подумки чортихнувся й прокляв холдинг за недбалість), тому тепер я триматиму вас у курсі справи. А то ви, — тут Хріняка широко посміхнувся й знову перетворився у спілу диню, — мабуть, казна-що вже про старого солдата подумали, зізнавайтеся?

Родіон зніяковіло втупився у підлогу — подумав, що правда, то правда.

— Ви не хвилюйтесь, ми працюємо! Я і в СБУ вже їздив, і з прокурором переговорив. Дурниці це все, виліземо на берег, навіть ніжок не замочимо. А що у вас цікавого?

Радик, як перед начальством, відзвітував перед НІХом про успішне вирішення питання з газетою, не забувши підкреслити, що стратегію перемовин розробив Перетятько.

— А ви його не вигороджуйте так, Родіоне Костянтиновичу, він однак на пенсію зібрався. Тож сміливо записуйте собі до активу цю справу!

Рад подумки подякував НІХу, який насправді виявився нормальним мужиком, за черговий класний віст для свого звіту в холдинг.

— Там на мене ще одна людина виходила, Веніамін Островський, депутат міськради. Пропонував вирішити на нашу користь одне питання, по дитячому садку… Обіцяв, що мер усе підпише.

Хріняка спохмурився.

— Ви зустрічалися?

— Так, нещодавно.

— І що пропонує?

— Так, нічого суттєвого… — І тут Рад із жахом зрозумів, що спіймався на вудку особіста і програв, як пацан. Він не міг, не мав права розповідати, що від нього хотів Островський, це стосувалося виключно холдингу, але аж ніяк — не керівництва заводу, і тому йому зараз будь-що потрібно рятувати ситуацію і щось вигадувати. — Грошей! — видихнув він. — Двадцять тисяч доларів!

— Грошей? Щось дешево він вас купляє! Для нього це копійки, та земля в десять разів дорожче коштує! — Хріняка здивовано і сумно дивився на нього: мовляв, ай-ай-ай, хлопче, я до тебе всією душею, як до сина, а ти мені — брехати?!

— Ну, і просив про зустріч із керівництвом холдингу, — у повному відчаї під такою психологічною атакою остаточно капітулював Рад, — якнайшвидше. Але я нічого не обіцяв!

— А от це добре! Островський — дуже небезпечна людина, з ним не можна мати справу. Він же з цих, із сявок зборівських! Босота! Його до добропорядних людей на гарматний постріл підпускати не можна! Бережи мундир новим, а честь — молодим!

— А що з цього приводу думає Матвій Степанович?

— Матвій Степанович із цього приводу нічого не думає, тому що уже другий день перебуває у відрядженні в Середній Азії. Йому не до вас і вашого дитячого садка, — тут Родіон почервонів, відчувши на мить мізерність своїх спонукань і бажань, — він про завод повинен піклуватися! Тільки у середу назад вилітає. У нас на підприємстві свій літак, так що швидко…

Родіон тягся додому, як побитий пес. День, що так добре починався, у підсумку приніс йому безліч проблем і розчарувань. Він кілька разів підряд набирав Женю,