Євген Положій - Вежі мовчання

— Тому що ледачий. Сидить цілими днями вдома, підробляє то звукорежисером, то перекладами, а в основному книжки читає й бухає з усіма, хто приходить. Нічого не хоче, нічого йому не цікаво, навіть жінки.

Цієї хвилини Рад остаточно переконався, що між Женею і Львом щось є. Можливо, зараз між ними винятково дружні стосунки, але колись вони явно були в одній компанії, одній тусовці й одному ліжку. От дідько!!! Звідкись зсередини раптом вогняною лавою здійнялося сліпуче почуття шаленої ревності, він затремтів, немов у лихоманці, швидко хлюпнув собі віскі в мутну склянку й одним духом випив.

Лев повернувся з гітарою. Підкрутив кілки на грифі й, уважно послухавши звук, труснув гривою і подивився на Радика. Той стискав порожню склянку в руці й дивився перед собою в стіл.

Яка дивна пісня, подумав Рад. На першому ж приспіві його попустило, він закурив сигарету, й прекрасний настрій знову повернувся.

— Це чия? — запитав він у Льва.

— Моя. Сподобалася?

— Ти знаєш, так. Хоча я музику й не люблю, зате віршами в дитинстві захоплювався. Блок там, Єсенін, Цвєтаєва, Срібний вік, одним словом. Навіть сам пробував, але безуспішно, у мене таланти в іншій півкулі мозку перебувають, у тій, що за цифри відповідає. Послухай, як тобі не нудно так жити?

— А як мені може бути нудно з розумною людиною, тобто із самим собою, ти сам подумай? Крім того, у мене є книги, кіно, музика, а вечорами завжди гості й горілка. Сьогодні, щоправда, віскі. — Лев посміхнувся. — Тобі спасибі. Я набуваю знань і веду розумні теревені у міру сил і можливостей, тобто передаю ці знання іншим, намагаюся зацікавити книгами, чогось навчити, про щось розповісти. Зрештою, я думаю про щастя всіх людей на планеті Земля. Адже повинен і про це хтось думати, погодься!

Родіон сперечатися не став. Навіщо? Якщо людина знайшла для себе переконливий спосіб відповідати на всі питання, до того ж дуже не дурна людина, то чому б і не пуркуа па? Зрештою, чим його власна життєва філософія принципово відрізнялася від цієї? Власне, нічим. Як то кажуть, тільки надбудова інша, а базис — той же. Захистити себе, свій світ, свій шлях… Родіон здивувався такому несподіваному власному миролюбству, такому ясному розумінню і людей, і себе, цього раніше з ним не траплялося. Зазвичай у подібних суперечках він був скептичний, уїдливий і готовий принижувати ідеологічного суперника до останньої краплі крові. Тим більше, певне, що зараз перед ним не тільки суперник ідеологічний, — одного погляду на Женю достатньо, щоб зрозуміти — вона й досі захоплюється Львом. Там же ще й чоловік є, якщо я правильно зрозумів, подумав Радик, як же так?! Звідки вона така тут: прихіпована, гарна, розумна, та ще й журналістка? Втім, останнє видавалося йому радше мінусом, аніж плюсом, тому що журналістів він за людей, за винятком співробітників двох вищезгаданих журналів, не вважав.

— Родіоне, ти готовий стати нашим Білим королем із хрестом на щиті? — жартом вивела його із прострації Женя.

— У якому сенсі? Та й тут є вже король — Лев…

— Лев — цар, до того ж, цар звірів. Він живе у своєму лісі й грає на гітарі. А от у людей короля немає, але він їм потрібний. Ну то що?

— А чому саме Білим?

— Тому що Чорних, Червоних, Синіх, Помаранчевих, Сіро-буро-малинових у нас і так більш ніж достатньо…

Далі діалогу він не пам’ятав, усе ж таки віскі після пива — річ підступна. Пам’ятав лише, як Лев покликав його із собою: вони ввійшли у велику кімнату, відчинили двері шафи, залізли прямо в неї крізь сорочки й піджаки, потім, як йому здалося, дуже довго йшли вузькими темними коридорами то нагору, то вниз, як по лабіринту, раз у раз чіпляючись то за старі ящики, то за поламані стільці й порожні трилітрові банки. Рад ніколи б не подумав, що цей будинок такий великий! Нарешті, Лев відчинив маленьким ключем білі, приємно-гладкі на дотик двері, й вони опинилися в дуже світлій кімнаті. Можна навіть не перевіряти серветкою — усе тут просто сяяло стерильною чистотою.