Євген Положій - Вежі мовчання

лишилися тільки товариші по службі, з якими він легко сходився, але, як тільки доля їх розводила, зв’язок втрачався. Та й ніколи йому було товаришувати.

Але ці незнайомі люди викликали його симпатію. До того ж, незабаром усі кудись поділись, і вони залишилися втрьох: він, Женя й Лев, і розмова пішла вже зовсім задушевна, хоча про що говорили конкретно, Рад у повному обсязі потім так і не зміг згадати, у пам’яті залишилося тільки Левове словоблудство щодо вбивства на Хіросімі.

— Навряд чи це сатаністи, ні, у них зовсім інші ритуали, не схоже. Втім, у нас такі сатаністи, що від них усього чекати можна. Зовсім народ перевівся, навіть чорнокнижники матеріальну частину не знають, опопсилися до межі! Профани! Однак уся ця інсценізована вистава дуже схожа на похоронний звичай парсів-зороастрійців. Щоб не опоганювати ні воду, ні землю, ні вогонь, вони підвішували в аналогічний спосіб своїх мерців на своїх цвинтарях у баштах, так званих «вежах мовчання», де їх потім до кісток скльовували хижі птахи.

— Дивний звичай. А хіба у нас є зороастрійці?

— І близько немає. Парси жили в Персії, а коли туди прийшов іслам, втекли до Індії та Таджикистану, на Памір. Хоча й на території нинішнього Ірану зараз теж мешкають. Це дуже чесні люди, не повіриш, вони ніколи не брешуть і самі ніколи не прощають, коли обманюють їх. Вони живуть окремо від інших спільнот, одружуються тільки між собою. Парси, як правило, дуже багаті й впливові. І дуже охайні. Коли людина хворіє або, наприклад, у жінки місячні, то її ізолюють у спеціальні приміщення, дуже маленькі, практично це тимчасові могили, там можна тільки лежати. До таких людей не можна торкатися, це вважається опоганенням. Ці приміщення називаються «кати». В українській мові, до речі, є схожі слова: «кат», «катувати».

— Яким же чином зороастрійці можуть бути пов’язані з Україною?

— Та хто ж їх знає! Іранські племена жили у Причорномор’ї, щоправда, дуже давно. Слово «борщ», до речі, іранського походження.

— Як це? Наш український борщ?!

— Так, наш український борщ, уяви собі!

— А хоч сам по собі борщ — український?

— Хіба ж тут можна розібратися хоч у чомусь? Треба подумати. Слова, мова — це взагалі темний ліс, і хто б у ньому не блукав, назад ще не повертався. Як говорив товариш Гайдеґґер, «мова — це дім буття». І ми ще далеко не в усіх кімнатах побували. Але мені, наприклад, дуже подобається копирсатися у словах, хоч іноді здається, що мова — це не дім, а величезний гуртожиток буття, тобто, по суті, все та ж таки Вавилонська вежа, так усе перемішано. Взяти, наприклад, арабське слово «баб» — «ворота» — і наше слово «баба». Здавалося б, який тут взаємозв’язок? Однак, якщо подумати, то жіночий статевий орган — це і є ворота, у які входять, які відчиняються, впускаючи всередину свого, але зачинені для чужого. А штурм міста, руйнування воріт і фортеці, відповідно, — те ж саме, що взяти жінку силою, зґвалтувати.

— Леве, як на мене, ти трохи з глузду з’їхав зі своїми книжками й статевою помірністю! — Євгенія відверто реготала.

— Не виключено. Але візьмімо знову ж таки арабське слово «аїр», це одна з назв чоловічого статевого органа. А чи знаєте ви, що в наших краях росте однойменна трава, яку, як народний засіб, з давніх-давен використовують для підняття, так би мовити, міцності та твердості саме чоловічого духу та плоті?!

Родіон слухав і дивувався. Вони пили віскі, а Лев продовжував сіяти брудною кухнею етимологічні перли. Протягом наступної півгодини Радик довідався, що красиве слово «карнавал» у перекладі з вульгарної латини означає «прощай, корово», тобто прямо повідомляє про початок релігійного посту, а слово «хохол» означає «син сонця». Тільки Рад так і не запам’ятав, у перекладі з якої саме мови, але, прикинувши на англійську, здивувався співзвуччю, звичайно, якщо вірити Левові, що звук «х» має властивість згідно з якимись там мовними законами переходити в «с». Але найбільше його вразило слово «людина», яке, як стверджував Лев, шумерською означає «чоловік Божий».

Женя, яка все це чула не вперше, помітно занудилася. До того ж, вона зовсім не пила алкоголь — Рад не розумів чому і помітно турбувався. Він усе ще сумнівався, чи зможе її уламати, вкласти сьогодні ж у ліжко, хоча ще навіть і не починав атаку — він просто боявся відмови, чомусь боявся цієї жінки.

— Леве, заспівай нам краще що-небудь, — попросила вона. І додала для Рада: — Лев у нас у минулому — місцева рок-зірка.

— А чому в минулому?