Євген Положій - Вежі мовчання

— Ви мені пробачте, я вчора не зміг вам передзвонити, приїжджали колеги із Дніпропетровська, друзі по службі, ніяк не міг, справи! І ще це прямо з ранку. — Він скривив обличчя, і воно з жовтої спілої дині раптом дивовижним чином перетворилося на висохлу синю сливу. — Як пройшов перший день?

— Чудово, працюємо. Але маємо дві проблеми. Перша — в юрвідділі відсутні всі зовнішньоекономічні контракти, а це, як ви самі розумієте, непорядок. Я не можу їх вивчити й дати висновок, але без вашої візи мені їх не видають. І друга — позов до газети. Це теж потрібно вирішити терміново, нам суди із пресою ні до чого, зайва увага. У мене є відповідна вказівка з Києва.

Особіст кивнув головою.

— Я в курсі. Ми й самі б уже раді… Але наказ про позов до газети віддав особисто шеф, — тут НІ змовницьки кивнув головою кудись угору і підморгнув, — а потім там головний редактор уперся, ну ніяк спростування давати не хоче! — Хоч стріляй їх!

— Ну навіщо ж стріляти? А в чому проблема?

— Та, власне, ніяких проблем і немає, за великим рахунком. Відписалася одна журналістка, нічого істотного. Я можу посприяти зустрічі з керівництвом газети, якщо захочете. У нас там нічого не виходить, кілька разів намагалися.

Таких повноважень — самому втручатися у вирішення подібних справ — Радик не мав, але візитку головного редактора газети про всякий випадок узяв, хоча ще вчора ввечері потрібний телефон дала йому і Женя.

— А як що до зовнішніх контрактів?

— А тут у нас караул! СБУ вилучила геть усі договори! Навіть копій не залишилося! — Особіст безсило і дещо картинно, наче знущаючись, розвів руками.

— Коли?! — Рад аж змокрів від шоку.

— Щойно! Із сьомої ранку наскочили з постановою про обшук, усі папірці до останнього вигребли, навіть без опису! Безпрецедентно! Зараз Перетятько в прокуратуру скаргу пише. Якщо хочете, подивіться, може, підкажете щось.

— Я думаю, Юрій Олексійович цілком упорається. А на підставі чого вся ця каша? — Рад подумав, що це таки досить дивний збіг, адже він рівно дві години не міг сюди пробитися крізь юрбу страйкарів. — Як таке можливо?

— Кримінальну справу відкрили, ось як! — НІ був, безумовно, збентежений і збуджений. — Поки що — тільки за фактом. Інкримінують контрабанду, а під прицілом — начальник зовнішньоекономічного відділу Ігор Букреєв. Він зараз саме у відрядженні.

Родіон подумав, що, в принципі, на цьому можна ставити крапку і йти в готель збирати речі. Для розрулювання екстремальних проблем у холдингу давно успішно працює спеціальна група людей. Єдину корисну справу, яку він ще міг тут зробити, — так це хіба що закрити тему з газетою. Втім, спочатку варто подзвонити безпосередньому начальникові, Валері Івченку. Можливо, і цим не доведеться займатися, хоча, якщо чесно, думка про візит до газети викликала приємні асоціації, при вдалому збігу обставин вона обіцяла зустріч із Євгенією. Тобто хоча б сьогоднішній вечір можна використати на всі сто, бо, як не крути, це відрядження, яке відірвало його від сімейних проблем, виходило зовсім порожнім.

— Я подробиці погано знаю поки що, — продовжував НІ, — але як тільки що-небудь стане відомо, я відразу повідомлю. У Київ ми вже доповіли, так що ви не хвилюйтеся!

— Та я й не хвилююся, — відповів Рад, хоча це було неправдою, — це вам хвилюватися треба!

— Нам усім хвилюватися треба, Родіоне Костянтиновичу! — гаряче заперечив НІ. — Це ж наша спільна справа!

— Саме так. Карна, — похмуро зауважив Рад.

— Та дурниці це все, немає там нічого! Грошей вони хочуть, як завжди! — образився НІ. — Залагодимо. Ви нам допоможіть краще з газетою впоратися. Стирчить, зараза, як скабка в дупі, а шеф мало не кожного ранку питає!

— До речі, Назаре Івановичу, — змінив тему Рад, — а як ваше прізвище, даруйте за цікавість? А то на дверях таблички немає, візитку ви мені не дали, незручно виходить: ви є, а прізвища немає! — пожартував Родіон і відразу пожалкував, бо зрозумів, що вліз на якусь заборонену територію, куди влазити було не варто. НІ відразу насупився, наїжачився, почервонів, як буряк, недобре так подивився на нього й різко кинув:

— Ну навіщо вам моє прізвище, ми що, в армії, чи що? А візиток у мене немає і не було ніколи, не люблю я їх!

— Це що, службова таємниця? — така несподівано бурхлива реакція НІ Родіона неабияк потішила.

— Хріняка моє прізвище. Хрі-ня-ка! — випалив особіст по складах, і його обличчя остаточно стало схожим на розрубаний уздовж червоний буряк.