Євген Положій - Мері та її аеропорт

Здесь есть возможность читать онлайн «Євген Положій - Мері та її аеропорт» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2008, ISBN: 2008, Издательство: Фоліо, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Мері та її аеропорт: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Мері та її аеропорт»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Одвічні нескінченні суперечки між прагненням суспільства нівелювати особистість та внутрішню свободу, між коханням та бажанням помститися коханню, між мріями жінки створити аеродром — надійний і стабільний, та прагненням чоловіка використати цей аеродром лише як злітну смугу… Ця історія про Германа та Мері — про те, як легко можна втратити кохання і як важко звільнитися потім від нього; про те, як швидко руйнуються, здавалося б, непохитні зовнішні світи, лишаючи порожнечу, і якими міцними інколи виявляються начебто ламкі внутрішні світи героїв… Захоплююча, інколи смішна, інколи сумна книжка, в якій, як і в житті, щастя обов’язково є — бо його не може не бути.

Мері та її аеропорт — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Мері та її аеропорт», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Насправді Григорію Андрійовичу Лісному було не так уже й весело. Щойно сусідка, з якою вони вже майже двадцять п’ять років прожили двері напроти дверей, Кальчениха, пошепки сказала, що її донька, Тетяна, ще позавчора забігла, кинула дитину, речі, гроші — вони навіть і не бачили її — та кудись поїхала, й досі нічого не чутно. Правда, телефоном потім попередила, що буде все добре, нічого не трапилось, не треба хвилюватися, просто на деякий час їй необхідно з’ їздити до Москви. А як буде нагода, то зателефонує, не хвилюйтесь, усе в порядку, цілую, бай-бай, мій хлопчику, крапка, Таня… Негарні якісь речі відбувалися навколо, старий партизан це відчував спинним мозком. Ну, добре, то їхні справи. Але що йому робити з тим, що він бачив минулого понеділка? Андрійович щось відповідав новій сусідці, слухав розповідь Митрофановича про обшук і підкинуті гроші, про написане в протоколах і думав, що, певне, сьогодні йому трохи доведеться переглянути власні партизанські принципи. Він попрощався, залишивши Митрофановича самотужки розпускати хвоста перед Євдокією Миколаївною (симпатична, одначе, бабця), гукнув Бакса, бо той із хвилину ще крутився навколо хлопчика, і пішов сходами нагору, додому, порадитись із дружиною. Григорій Андрійович думав, як би краще їй розповісти про те, як він, зовсім випадково, минулого понеділка на початку другої години дня підійшов до дверей, потім, раптом почувши гучну музику, зазирнув у вічко і побачив, як донька сусідки, рудоволоса хвойда Тетяна, — ну, ти ж знаєш її добре, ще зовсім недавно була мала, тепер дитина в неї, хлопчик, швидко ростуть чужі діти, так, — подзвонила у двері нашому сусідові — так, це того самого понеділка було, — і той, уявляєш, відчинив, наче чекав на неї, не інакше. А вийшла вона приблизно через годину, це я також випадково примітив… Ні, міліції нічого не сказав. Я знаю, що не наша справа, але ж сусіда-то заарештували, проте Митрофанович каже, що, мабуть, невинний він, бо вони з пані Польською понятими сьогодні виступали. Що «ну»?! Так ті мерзотники міліціонери хотіли гроші підкинути при обшуку, — мовляв, ті самі, що заплатили йому за вбивство… А вони… Ну хто вони, Тасю? Митрофанович із Польською, звісно, — у протоколах так і написали, що гроші підкинуто… Хто дурні? Вони дурні? Сама ти дурна! По-твоєму виходить, невинну людину — у тюрму? Навіть не питаю, що мені робити… Як скажеш, так і буде, нам боятися нічого… То йти? Могла б і не відповідати…

Менти та їхні напруги

Капітан Романов напружився. Він шкірою відчував, що генерал зараз думає про нього щось негарне, ще один крок — і йому загрожує небезпека, хоча він, реально оцінюючи ситуацію, розумів: його вини в тому, що сталося, немає. Навпаки, лохонулися саме місцеві опери, підлеглі генералу, але в тому-то, він це добре розумів, і полягала небезпека. Генерал ніяк не міг дозволити, щоб хоча б малесенька тінь упала на його відомство. А винний обов’ язково має бути, це — закон їхньої служби. Тому для Романова було важливо правильно почати доповідь. Він почав було щось казати, але генерал махнув рукою, тобто «посидь і помовчи, поки я…», узяв газету і став уважно роздивлятися першу сторінку. За всіма законами жанру в газеті на першій сторінці була вміщена сенсація — схема вбивства на вулиці Першотравневій, до того ж напрочуд точна, зовсім не така, яку вони хотіли подати на прес-конференції. Цю схему знало не більше десятка людей, відтворити її, не маючи результатів експертиз, достеменних свідчень, даних допитів, неможливо… Генерал тяжко зітхнув — він явно не оцінив серйозність витоку інформації. Генерал подумки уявив, якого кожуха вичинить з тієї поганої вівці… Зі схеми і статті випливало, що вбивство скоїла одна людина, а не дві чи три, і якщо це так, то це означає, що просто людина з вулиці, яка вирішила за щось помститися, вбити п’ятьох людей самотужки аж ніяк не могла. Це міг зробити тільки професіонал, до того ж добре підготований. Це генерал і так знав, без газети, але чому це знали газетярі? Він знов придушив свій гнів, якому тепер не було місця в цьому кабінеті — потрібно було терміново приймати рішення і рятувати ситуацію. Завтра, хай хоч небо впаде на землю, у міністерство повинна піти доповідь про закінчення слідства і передання справи до прокуратури.

— Ну, — генерал спідлоба подивився на Романова, — ваші пропозиції? Я слухаю, — і спокійно відкинувся в кріслі.

— Є ще погані новини. — Романов чомусь посміхнувся. — Про гроші. Все зробили, як ви й наказали, але виявили халатність при проведенні операції і…

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Мері та її аеропорт»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Мері та її аеропорт» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Євген Дудар - Штани з Гондурасу
Євген Дудар
Євген Федоровський - «Штурмфогель» без свастики
Євген Федоровський
Євген Положій - Вежі мовчання
Євген Положій
Євген Положій - Пан Зривко
Євген Положій
Євген Положій - Дядечко на ім’я Бог
Євген Положій
libcat.ru: книга без обложки
Євген Гуцало
libcat.ru: книга без обложки
Александр Пушкин
Євгенія Кужавська - Микола Зеров
Євгенія Кужавська
Отзывы о книге «Мері та її аеропорт»

Обсуждение, отзывы о книге «Мері та її аеропорт» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x