Дмитро Стельмах - Фарс-мажор

І там-таки про Анну Ахматову і її творчість:

«До убожества ограничен диапазон е'е поззии – поззии взбесившейся бариньки, мечущейся между будуаром и молельной». «Не то монахиня, не то блудница, а вернее блудница и монахиня, у которой блуд смешан с молитвой». «Что поучительного могут дать произведения Ахматовой нашей молодежи? Ничего, кроме вреда».

Це щодо форми і стилю. Того стилю, яким послуговується пан Чулий. Того стилю, котрий вочевидь має своїх залаштункових замовників. А ми добре знаємо, що йшло слідом за тими виступами у пресі. За ними йшли суди і відлучення письменників від літератури, вірніше, не від літератури, а від можливості друкуватися і спілкуватися зі своїми читачами. То чи не такого результату бажає пан Чулий для Дмитра Порядного? А чому? А хто чи що за цим стоїть? А що з цього вийде? То чиє замовлення ви взялися виконувати, пане Чулий? Дайте відповідь, у мене її нема, є тільки здогадки. Ви здогадалися, які?

Я, як головний редактор «Ірпінського вісника», вже не один рік особисто знаю і залюбки друкую на сторінках нашого тижневика поезію Дмитра Порядного. Минулого року наша газета стала переможницею серед періодичних видань Київщини. Вдвічі зріс тираж нашої газети. А відтак зросли і зарплатня нашим співробітникам і податкові надходження до місцевого бюджету. А ви знаєте чому, пане Чулий? А тому, що читачам нашої газети найбільше припала до душі саме інтимна лірика Дмитра Порядного, вміщена в рубриці «Поезія нашого краю». Це саме та поезія, яку ви, пане критик, насмілилися назвати «порнографією духу». Це саме та поезія, яка декламувалася автором на «Днях української культури в Новій Зеландії», гідно представивши розмаїття нашої літератури на міжнародній арені. Вам слід було побачити, яким вогником засвітилися очі слухачок тих трепетних поезій, як побачила те я, учасниця тієї поїздки наших митців у неблизький світ. А очі у його слухачок світилися ніжною теплотою, тому що вони бажали такої поезії для себе у справжньому житті, кажу вам це як жінка.

Ви, пане Чулий, навіть не позичивши очей у Сірка, хвацько жонглюєте прокислими сталінськими кліше літературних посіпак тоталітарного режиму. Ви, пане Чулий, у своїх неприязні і заздрощах до непересічного таланту Дмитра Порядного навіть не думали вибирати вислови і судження, якими ви, як ви гадали, припнули автора чудової поезії до стовпа ганьби. Ви, пане Чулий, пишучи статтю, якось дуже швидко стали висловлюватися у першій особі множини «ми», як і всі ті, хто своє дрібненьке «я» намагається розпорошити серед «свідомої громадськості» – улюблений прийом радянських мітингів і судилищ. Це ж, виходить, і я теж поділяю вашу думку? Святий Боже, жодною мірою! Тож слухайте мене уважно: я не з вами! Я з Дмитром Порядним! І з його поезією. Як і весь мій колектив.

І не треба приплітати сюди ще й Артема Полежаку, він про це вас не просив. А те, що талановитий харківський поет, душа молодіжних мистецьких вечорів, вважає Дмитра Порядного за свого літературого батька, робить Дмитрові тільки честь. І не тільки він один так вважає, але й молоді й обдаровані острозькі поетеси Мар'яна Натяжна і Маріанна Покровська, чия інтимна лірика вже цього року вийде друком поруч із Дмитровою в знаковій антології «Стигле гроно кохання». І не переживайте ви так про творчий потенціал Дмитра, його у нього було і буде доволі, як пороху в козацьких порохівницях.

Скажу вам, пане Чулий, ще й таке: еротика завжди була, є і буде присутня яку мистецтві, так і в житті. Заперечувати це, а чи боротися з нею – то, щонайменше, виставити себе на загальне посміховисько. А воювати з нею такими прийомами, до ЯКИХвдалисяви, – ценедостойноіпідло. Такі,якви, скалічили своїми «викривальними» статейками не одну долю літераторів за радянської доби. На жаль, ця практика ще подекуди нагадує про себе, виринувши з мороку минулого у всій своїй ганебній сутності. І ваша брудна статейка – то не що інше, як бажання прокукурікати про себе і поностальгувати за часами костоламних доносів сталінського мракобісся.

А наостанок хочу вас запевнити – чулі приходять і йдуть, а Дмитро Порядний лишається. І дарує читачам нову поезію. Якісну. Добротну. Світлу. Таку, на яку вас Господь не сподобив. І не сподобить. Це вже повірте мені на слово, як редакторові зі стажем. Вас може сподобити тільки лихий на черговий пасквіль. Але ви і через нього не переживайте, бо гіршого ви вже не напишете. Бо гіршого просто не буває.