Андрій Кокотюха - Таємниця зміїної голови

— Наші встряли в халепу.

— От пусти їх кудись без нагляду! — роздратовано буркнув хлопець, якого називали Князем Олегом.

— Ага, ти якраз наглянеш! — реготнув Ігор Харитоненко на прізвисько Харитон.

— Що там у них таке? — поцікавився Валера, якого прозвали тут Гоблін Два.

— Вони хоч живі? — обережно запитав Юрко, названий Космонавтом.

— От же ж язик дурний! — тупнула ногою Галка, а страус, котрий теж підійшов до гурту, витягнув довгу шию в бік Космонавта, сердито клацнув дзьобом: не мели, мовляв, дурниць.

— Та забери ти свою курку! — незадоволено позадкував Юрко, і Футбол, котрий дуже добре знав, хто такі кури та не любив подібних порівнянь, підстрибнув і посунув на язикатого кривдника.

— Ану, ша всім! — Льонька підняв руку, закликаючи до порядку. — Я ще нічого не пояснив, а ви вже розходилися! Космонавте, справді прикуси язика. Галко, пильнуй свого друга. Він хороший, але… Ну, зрозуміла, думаю. Тепер слухайте спокійно.

І Льонька переповів принишклій ватазі почуте від Данила.

Усі разом загули, перекрикуючи один одного. Кожен мав що сказати з цього приводу. Навіть Футбол — і той забігав по колу, час від часу клацаючи дзьобом. Льонька все одно нічого не зрозумів, тому дав усім п'ять хвилин, тоді знову підняв руку:

— Ти-хо! Хто б що з вас зараз не казав, які б у кого ідеї не виникали, ясно одне: часу мало, а допомога потрібна. Як кажуть у таких випадках — на вчора. Усі разом ми зриватися теж не можемо. Данько чітко сказав: потрібні люди, котрих не впізнають і котрі не будуть привертати увагу. Якщо ми поїдемо всім кагалом, така купа народу сама по собі помітна. Та й зібратися всім гуртом довше, це ж у кожного татамами, поки кожного випросиш… До того ж — акуратно, аби зайвої та передчасної пурги не нагнати… Коротше, дорогі брати і сестри, на виручку поїду я сам.

Ватага знову здійняла галас. Та мудрий ватажок і цього разу не сперечався. Просто мовчки стояв, даючи всім виговоритися. І хлопці нарешті самі зрозуміли: таки правий Льонька. Кожен відразу знайшов масу причин, які затримають їх удома. А допомога Данилові з Богданом потрібна тепер. Зрештою, ватага дійшла згоди — сам Льонька швидше знайде вихід.

Ось тільки Галка була категорично проти. Стала просто перед Гайдамакою, навіть взяла руки в боки, мовила грізно:

— Е, ні, хлопче! Такого не буде! Це ми тут усі лишаємося, а ти один такий сміливий? Ось вони, — дівчина кивнула в бік хлопчачого гурту, — хай собі як знають. А я їду з тобою! Спробуй тільки мене спинити!

Сказала так — і ще ногою тупнула. Страус тут же повторив за Галкою — теж тупнув спочатку однією довгою ногою, потім — другою, а тоді ще й підстрибнув, тупнувши об землю відразу двома.

— Ніхто тебе не… — спробував заперечити Льонька.

Але Галка загрозливо посунула на нього.

— Не здумай мені зараз клепати, що допомагати друзям — не жіноча справа! Ми їдемо разом або…

— Або що? — перебив її тепер уже Льонька. — Не пустиш мене?

Галка закусила губу. Справді, крити нічим. Та раптом її очі засяяли.

— Тебе ніхто тримати не збирається, — мовила обережно, пустивши хлопцеві хитрі лисячі бісики. — Тільки сам подумай: якщо доведеться стежити за гуртом небезпечних злодіїв, один ти довго не протримаєшся. Сто пудів, засічуть твою пику. А так ми зможемо діяти по черзі. То хлопець крутиться поруч, то дівчина. Так краще злочинців заморочити, згоден?

— Логічно, — визнав Льонька після коротких роздумів. — Добре, вдвох воно веселіше. В мене вже є одна ідея. Тобі лишається придумати, що з ним робити, — хлопець показав на страуса. — Знайдеш, куди прилаштувати, аби не думати постійно, як тут твоя пташка, вважай, домовились.

— Теж мені ще командир, — пирхнула Галка.

Потім демонстративно повернулася до ватаги спиною, підійшла до Футбола, погладила його голу шию, навіть стала навшпиньки і чмокнула в дзьоб.

— Ти ж все розумієш, Футбику?

Страус поважно кивнув головою.

— Ти ж у мене розумник?

На знак згоди страус підстрибнув та клацнув дзьобом.

— Ти ж побудеш без мене трошки? Зовсім трошки? — Галка на пальцях показала, скільки.

Птах хоч і не відразу, та все ж таки знову кивнув.

— Бач! — Галка переможно повернулася до Льоньки: — З ним легше домовитися, ніж із тобою!

Нічого не відповів хлопець — лиш руками розвів — мовляв, не страус я, не страус.

Того ж вечора пішов Льонька до свого діда.

Старий Гайдамака давно вже сторожував у місцевому музеї і після пригоди з козацьким скарбом ставився до онука та його друзів із величезною симпатією. Ще б пак: він половину свого життя знав про ці скарби, іншу половину сам мріяв їх знайти. А тут хлопчаки раз — і розгадали давню загадку, котра мала такі ж прості рішення, як і більшість складних задачок.