Ольга Слоньовська - Дівчинка на кулі

Нервова викладачка стояла поруч мого столу непорушно, як сьогодні хіба що завмирає тілоохоронець біля президента, коли той спілкується з народом. Я шкірою відчувала: вона читає слова, які ще тільки з’являються на світ із-під мого пера, й це мені не було приємно. Кілька разів я таки оберталася і глипала їй у вічі, сподіваючись, що мої рухи й погляд примусять її дивитися бодай на дошку чи на інших абітурієнтів. Але щоразу чула строге зауваження:

— Не крутіться! Пишіть! Не підводьте очей від свого твору, бо заберу екзаменаційний листок і вижену!

Велика насолода — цілковита влада! Навіть над і так уже скривдженою прикрим випадком дитиною. Хіба, читаючи з-за мого плеча, доцент не бачила, що я пишу дуже грамотно, що вступивши, стану сумлінною й відмінною студенткою, яких в інституті не так уже й багато? Ха-ха-ха! Вона ж упивалася своєю всевладністю щодо мене, явно отримувала кайф і драйв, а може, й патологічний оргазм від мого безсилля, неможливості оборонитися, від мого щосили стримуваного бажання турнути свою справжню, хоч і на короткий час, рабовласницю так, щоб аж ноги задерла!

Я поклала останню крапку й зиркнула на годинник. До закінчення відведених мені двох годин залишилося ще вдосталь часу, щоб бодай тричі перечитати твір та уважно його перевірити, але рука викладачки лягла на списані листки.

— Все. Свій екзамен ви вже склали. До побачення.

— Я ще не перевірила…

— Дозволений вам час вичерпався. Чи ви, може, хочете, щоб комісія анулювала вашу роботу?

Запахло смаленим. І хоч я тоді й не розуміла значення слова «анулювати», мені здалося, що коли ще промовлю хоч півслова, нервова викладачка з превеликою насолодою розірве мою роботу навпіл.

До Районного Центру поверталася автобусом, але вже в місті вирішила зустрітися з Катрусею. Ні, я зовсім не збиралася їй розповідати, якою ціною мені вдалося потрапити на іспит. Хотіла тільки погодитися з подругою, що викладачі на вступних випробуваннях дуже строгі, навіть упереджені, тому з ними треба поводитися обережно, не дратувати й у жодному випадку не налаштовувати проти себе. Вклавши дві копійки над гачечком, який прикривав щілину в автоматі, я довго телефонувала до Катрусі додому, але ніхто трубки не піднімав. Ну добре, я піду на роботу до її мами: які вулиці вона прибирає, знаю. Двірничка тільки глянула — й відразу ж помітила, що зі мною щось скоїлося.

— О, вчора втішала Катрусю, а тепер сама як з хреста знята. Тебе що, з екзамену вигнали?

— Теми творів були дуже важкі, — покривила я душею. — Де Катруся, що ваш телефон не відповідає?

— Вночі забрали в лікарню з гіпертонічним кризом. Дуже перенервувала через таку несправедливість до неї!

— Але до наступного іспиту її вилікують?

— Та піде вона на екзамен, піде, навіть якщо буде хвора. Піде, куди дінеться? Тільки передчуває моє серце, що з цього вступу радості не буде. Якщо треба — не соромся, приходь до нас ночувати: сидіти на вокзалі перед іспитом — дурна справа.

— Мені сказали, що за десять карбованців можна поселитися в гуртожитку. Завтра поїду дізнаватися, на яку оцінку написала, й заодно подивлюся на той гуртожиток. А Катрусю попередьте, що перший поїзд запізнюється — сьогодні я ледве встигла на екзамен! Хай краще їде автобусом.

— А якщо автобус у дорозі поламається?

— Зупинить на трасі якусь машину чи в інший автобус пересяде. Поїзд заглох посеред поля й цілих дві години мотав мені нерви своєю непередбачуваною зупинкою. Думала, що збожеволію.

Вдома мама довго розпікала мене, що в гуртожиток мені забаглося тільки тому, що там повно хлопців.

— Ти там учитися не будеш, а лише хіхоньки справляти! «Поїзд запізнився!» Такого бути не може! Піду завтра сама, зумисно дізнаюся правду в начальника вокзалу. Якщо брешеш — так дістанеш, що сісти на свою стару паню три дні не зможеш!

Але тато мені повірив і навіть схвалив ідею пожити в гуртожитку: і менше грошей буду витрачати на дорогу, й на консультаціях можна буде уточнити все, що раптом спотребиться, і — головне! — на власній шкурі переконатися, чи варто поселятися в гуртожиток, якщо таки вступлю в інститут, чи відразу шукати квартиру.

— Візьми з дому яєць, картоплі, сиру, сковорідку якусь, миску, ложку, щоб на харчування в їдальні не тратити гроші. Банку домашньої тушонки хай мама дасть, банку сливового повидла. Після кожного екзамену будеш писати нам листи, бо ми переживаємо за тебе: як здала, що питали.

Я почала збирати речі. Халатик, нічна сорочка, три пари нижньої білизни, мило, рушник, зубна щітка, паста. О, тапочки! Тапочки я так і не забрала з кабінету масажиста. Добре, обійдуся без них, бо як мама довідається про те, що я вже їх відсіяла, мені знову дістанеться. Светр, бо може змінитися погода. Шкільна ленінградська форма, в якій піду на екзамени. Шовкове платтячко. В ньому можна буде гуляти містом. Ось тільки як довезти цю річ, щоб не зім’яти? Ще один тітчин подарунок — вельветовий сарафанчик. Ні, плаття я брати не буду, краще сарафан. Не так мнеться. І синтетичну кофточку. Її взагалі прасувати не треба.