Юстейн Ґордер - Помаранчева дівчинка

Косуля несподівано вихоплюється на узлісся, якусь мить пильно дивиться тобі у вічі й… зникає. Що за душа спонукає тварину до втечі? Що за незбагненна сила прикрашає Землю квітами усіх кольорів веселки і розцяцьковує нічне небо розкішними низанками мерехтливих зір?

Справжнє, неприкрите чуття природи знайдеш у давній народній творчості, наприклад, у казках братів Грімм. Прочитай їх, Ґеорґу! Прочитай ісландські родові саги, міти Стародавньої Греції та Скандинавії, почитай Старий Завіт.

І вдивляйся у довколишній світ, Ґеорґу, милуйся ним, доки твою голову не забили законами фізики та хімії.

Саме цієї миті летять, обвіяні усіма вітрами плато Гарданґервідда, північні олені. На Іль де ля Камарґ, у гирлі річки Рони, гніздяться тисячі рожевих фламінго. Табуни чарівних струнконогих газелей звабно мчать африканськими саванами. Тисячі тисяч королівських пінгвінів теревенять без упину на крижано-студенному узбережжі Антарктики, та вони не мерзнуть, їм там добре. Однак йдеться не лише про кількість. Он самотній задумливий лось виткнувся з ялинового бору в Естланні. Торік його родич заблукав і прибився аж до нас, на Джмелину вулицю. Перестрашений лемінг метається поміж дошками в хліві на Ф’єльстьолені. Неповороткий тюлень важко гепається у воду з острівка неподалік Тьонсберґа.

Тож навіть не кажи, що природа, мовляв, ніяке не диво, а світ — не казка. Хто цього не збагнув, ризикує не встигнути спізнати казки, як їй настане кінець. І тоді зриватиме із себе шори, протиратиме очі від зачудування, хапаючись за останній шанс віддатися цьому диву, з яким ось-ось доведеться попрощатися і покинути навіки.

Хотілось би вірити, ти збагнув, що я намагався до тебе донести, Ґеорґу. Ніхто ще ридаючи не прощався з Евклідовою геометрією чи періодичною системою. Ніхто не зронив і сльози від розлуки з інтернетом чи таблицею множення. Прощаються зі світом, з життям, з казкою. А ще з небагатьма людьми, яких любиш по-справжньому.

У мене не раз виникало бажання народитися ще до винайдення таблиці множення, у кожному разі, до появи сучасної фізики та хімії, ще до того, як ми навчилися розкладати усе по поличках розуму — тобто у ЧИСТОМУ ЗАЧАРОВАНОМУ СВІТІ! Однак склалося по-іншому, і я сиджу перед комп’ютером та пишу тобі листа. Я сам науковець і не заперечую науки, однак з науковим світобаченням у мене поєднується містичний або майже антимістичний світогляд. Я ніколи не дозволю Ньютонові чи Дарвінові розвінчати містерію життя. (Якщо тобі незрозумілі деякі слова, подивися у словнику. У передпокої стоїть сучасний лексикон. Гм, принаймні тепер, на момент писання, він там стоїть, і я не зовсім певен, чи таким уже й сучасним він видасться тобі).

Довірю тобі одну таємницю. Перш ніж зайнятися вивченням медицини, я стояв перед вибором: або стати поетом, тобто оспівувачем чарівного світу, в якому ми живемо (про це я вже казав), або лікарем, який служить життю. Про всяк випадок я вирішив спершу стати лікарем.

Поетом стати вже не встигну. Зате встиг написати тобі оцього листа.

Повертатися з праці до Помаранчевої дівчинки, яка стоїть у своєму саду й малює квітучу вишню — про більше я й мріяти не міг. Якось одного разу, прийшовши додому і побачивши її в садку, я спалахнув такою шаленою пристрастю, що підхопив її на руки і поніс до спальні. А вона заливалася сміхом. Як вона сміялася! Я поклав її на ліжко і звабив. Не соромлюся посвячувати тебе в інтимні моменти нашого щастя удвох. Бо чому маю того соромитися? Кохання червоною ниттю проходить почерез усю цю оповідь.

Перебравшись на Джмелину вулицю після кількамісячного ремонту, ми постановили собі більше не вдаватись до жодних запобіжних засобів. Найпершої ночі в новому помешканні ми вирішили, що хочемо мати дитину. І від тієї ночі почали твоє зачаття.

Ось так, Ґеорґу, за півтора року життя на Джмелиній вулиці народився ти. Я так пишався, уперше тримаючи тебе на руках. Народився хлопчик. Якби ти був дівчинкою, ми, напевно, назвали б тебе Ранвейґ. Бо ж саме так називалась в моїй уяві крихітна доня Помаранчевої дівчинки.

Після пологів Вероніка була знеможена і бліда, але щаслива. Більшого щастя годі собі було й уявити! Почався новий розділ казки з цілком новими правилами.

Звірюся тобі зі ще однією таємницею. У клініці працював один мій студентський товариш. Він прийшов до нас у пологову залу з келихами шампанського для породіллі та новоспеченого татка. Такі речі не дозволено, навіть суворо заборонено. Але вікно пологової зали від коридору можна було заслонити шторкою, і ми утрьох випили за нове життя на землі, яке в тебе щойно почалося. Тобі шампанського, звичайно, не давали, але ж Вероніка випила кілька ковтків і невдовзі приклала тебе до грудей…