Валерій Шевчук - Фрагменти із сувою мойр. Частина 2. Театр прози

Здесь есть возможность читать онлайн «Валерій Шевчук - Фрагменти із сувою мойр. Частина 2. Театр прози» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2014, ISBN: 2014, Издательство: Либідь, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Фрагменти із сувою мойр. Частина 2. Театр прози: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Фрагменти із сувою мойр. Частина 2. Театр прози»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Пропоноване видання становить другу частину клаптикового роману «Фрагменти із сувою мойр».
Світ — це система сфер. Представники соціального дна і люди зовні пристойні, зазнаючи химерних взаємопоєднань і відторгнень, усвідомлюють сакраментальну істину: «Одне лише в нашій волі — любити чи ненавидіти, а вибір має зробити кожен сам».
Для широкого загалу.

Фрагменти із сувою мойр. Частина 2. Театр прози — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Фрагменти із сувою мойр. Частина 2. Театр прози», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать
2

Його збудив запах смажених млинців, навіть чути було, як шипіла на сковороді олія. Іван Василевський був студент, а це значило: постійно голодний, отож цього першого ранку в новому помешканні відчув чи здобув од тих запахів ледве не кишковий заворот. Звернув увагу не на сонячні стяги, які розкраяли простір кімнати, а таки на цей запах; зрештою, нічого дивного, адже вчора не повечеряв; а обід мав у студентській їдальні, де вміли ідеально позбавляти їжу смаку та поживності; а вчорашній сніданок — булочка з родзинками, яка чомусь називалася «жулик», очевидно, винахідник її вважав, що його витвір мав обдурювати споживача, а не насичувати.

Хтось там, на кухні, вкрутив крана — дзвінко полилася вода; Іван по-дурному намагався вгадати: в каструлю тече вода, в чайника чи у відро? І вирішив, що таки в каструлю, а це знову-таки значило: мала готуватися їжа, відтак через якийсь час помешканням попливе новий потік запахів, якого його зголодніле тіло може не витримати. Тим-то скочив на рівні. Була для цього ще одна причина, менш істотна: мав поспішати на лекції (про це сповістив годинник, коли коротко на нього позирнув), тому пішов у майці до вказаного ще вчора ввечері вмивальника і став дзенькати носиком.

Відтак відчув, що за спиною хтось стоїть. Різко обернувся — була це господиня (як же її звати? — вчора називалася, ні, забув). Господиня височіла, вилита, немов скульптура в чотирикутнику прочілу, світло падало їй у спину, через що обличчя бачилося чорне, але намагалося всміхатися.

— Нам треба обговорить условія вашого в нас проживанія, — сказало чорне обличчя. — Це шоб ми вам не мішали, а ви нам.

— Охоче, — сказав Іван, обтираючись далеко не свіжим власним рушником. — Але зараз біжу на лекції.

— Конешно, — сказало чорне лице. — Це ні к спєху!

Але з прочілу, в якому була скульптурно вилита, й не подумала зіступитися.

— Хочете ще щось? — спитав Іван Василевський.

— Поки одне, — сказала тим-таки мироточивим голосом господиня. (Фу, її звати Таїсія, згадав Іван. А по батькові? Здається, Іванівна.)

— Да, пока що одне, — повторила Таїсія Іванівна. — Хочу у вас попросить, щоб не ходили в поміщенії голим. Тут у нас женщина і молода дєвушка.

— То у вас живе ще якась жінка? — по-дурному виставив очі Іван.

— Нє, я неправильно висказалася, — мовила все ще медоточиво Таїсія Іванівна. — Женщина — це, сказать, я, хоч і моя доч тоже женщина.

Поняття «голий» у господині було своєрідне: Іван був у штанях, капцях, правда на босу ногу, і в майці. Отже, йому пропонувалося виходити вмиватись у сорочці — моральні підвалини цього дому його, відверто кажучи, вразили.

— То я маю купити собі вмивальника? — спитав здивовано.

— Не мішало б, — сказало чорне обличчя. — Людочка в нас така щипетительна.

З логікою в Таїсії Іванівни, як і в багатьох жінок, здається, було не все гаразд: учора вона сама показала йому, де в них умивальник: у коридорчику, власне, в сінях.

— Вибачте! — сказав Іван, і тільки тоді скульптурна примара звільнила йому прохід.

— Та нічо! — солодко проспівала. — Діло житейське!

(Через півтори години, в перерві між лекціями, він, Іван, переговорить про це з Федьом Салом, на що Федьо хихикне і скаже: і «Це вона понтується!» — і зарегоче, поводячи головою. «Куди це ти мене всунув? — обурено спитає Іван. — І що значить “понтується?”» «Ну, очі милить, — вже серйозніше сказав Федьо. — Хоче показать, що вона не… собачий». — «Запропонувала обговорити якісь умови співіснування, — сповістив Іван. — З тобою вона теж їх обговорювала?» — «Да, напочатку, — неохоче сказав Федьо. — Але це тільки для блізиру». — «Що значить “для блізиру?” Там не стань, там не сядь?»

Федьо ніби задумався, і вони перестали сипати чергами речень, а повели бесіду в розважнішому тоні, через це і я припиняю подачу їхню січкою й переводжу на звичайний лад.

— Не гарячкуй, — сказав Федьо. — Роби як хочеш і не звертай на них уніманія. А не понаравиться, повернешся в гуртожиток, тіко не виписуйся звідтіля. Я жив так: ноль уніманія, а як стара коли зарветься, то я не церемонився. «Хочете, щоб пішов? — казав. — Пожалуйста!» Тоді вона й затикається.

— А їхня дочка? Що, вона справді… щипетильна?

— Це коли щіпне! — показав зуби Федьо. — Тримайсь од неї подальше! А коли внадиться — жени! Подується і привикне.

Тоді Іван заговорив про портрета — це вже описано.

— Да, конешно, — мовив до того, що вже сказано, Федьо. — Це так вона почина внаджуватися. Каже, що художниця, тіки шо в неї життя не склалося. Але перти на тебе не буде, нє! — певною мірою таки щепетительна. Не давай тільки себе щіпать! — і він гоготнув круглим ротом. — А вопще квартира як квартира, я в худших бував. Ці трохи чудачні, але тобі шо до того — прийшов, перебув ніч. Але зачиняйся, там є защіпка.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Фрагменти із сувою мойр. Частина 2. Театр прози»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Фрагменти із сувою мойр. Частина 2. Театр прози» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Валерій Шевчук - Юнаки з вогненної печі
Валерій Шевчук
libcat.ru: книга без обложки
Валерій Шевчук
Валерій Шевчук - На полі смиренному
Валерій Шевчук
Валерій Шевчук - Роман юрби
Валерій Шевчук
Валерій Шевчук - Око Прірви
Валерій Шевчук
Валерій Шевчук - Панна квітів
Валерій Шевчук
Валерій Шевчук - Біс Плоті
Валерій Шевчук
Валерій Шевчук - Жінка-змія
Валерій Шевчук
Отзывы о книге «Фрагменти із сувою мойр. Частина 2. Театр прози»

Обсуждение, отзывы о книге «Фрагменти із сувою мойр. Частина 2. Театр прози» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x