Валерій Шевчук - Фрагменти із сувою мойр. Частина 1. Кросворд

Голос її прозвучав ригористично, але я чомусь не повірив у її щирість. Ба був переконаний, що це викликало в неї екстаз, адже й мене одного разу хотіла розпалити до ґвалту. Я тоді тями не втратив, і вона, здається, залишилася незадоволеною, бо призначила наступне побачення через тиждень. Але ситуацію відклав передумати на самоті.

— Гаразд, — сказав. — А потім?

— А потім повернулись до гурту, ще пили й танцювали.

— А тоді?

— А тоді запропонував мені віддатися йому вдруге.

— І ти згодилася?

— О, ні! — палко заперечила. — Мені було тієї тварини досить. Накричала на нього.

— При всіх?

— Тоді вже ніхто одне на одного не зважав.

— А як повівся він?

— Почав тягти мене за руку з матюками. І я йому добре врізала.

— Відстав?

— Був уражений! — сказала Іра. — «Дурна, — сказав, — я тільки почав тебе любити». Але мені такої любові було досить.

— І відстав?

— Почухав голову і сказав: «Коли не хочеш, пошукаю іншої». І пішов. А я забилася до намету, де вже спала наша подружня пара, і протремтіла там до ранку.

— Чого ж боялася?

— Боялася, що прийде з тією косою й заріже.

Здається, викликала в мене співчуття. Я мав би встати, перейти до неї, сісти побіч на колоді, обійняти і сказати: «Бідна, бідна, Іро!» — як це раз чинив, але щось мене стримувало те вчинити. Отож сидів і димів, як паротяг, цигаркою.

— Ну, а потім? — спитав.

— А вранці ми зібралися й подалися звідти геть. І я вже ніколи його не бачила.

— Чому про це вирішила розповісти?

— Уже казала: хочу, щоб знав про мене все. Чуєш, усе!

Остання фраза свідчила, що свої любовні історії, які були до мене, розповіла всі. Випадок із учителем фізкультури оминався, а там сталося начебто щось схоже. Отже, як сказала господиня? Іра злигалася з учителем, а може, злягалася, а тоді заявила директорові, що фізкультурник хотів її зґвалтувати. Назовні нічого страшного в цьому не було: учитель фізкультури застав її на самоті, а можливо, Іра зайшла до його кімнати, де зберігається фізкультурний реманент, і вчитель спробував домогтися свого, але дістав відсіч, притому з обуренням, якщо заявила про те директорові, — звичайна побутова історія: чоловікам, за природою їхньою, належить домагатися, а жінкам — приймати це чи ні. До речі, у тій школі, де я вчився в Житомирі, був також ловеласний учитель фізкультури, але спеціалізувався не на вчительках, а на старших ученицях, запрошував їх до своєї кімнати, і дівчата вискакували звідтіля розпатлані й червоні, але що цікаво: жодна на вчителя не поскаржилася. Сам наш фізкультурник був парторгом, його всі побоювалися, тихцем переказували одне одному, що він нюшить, чи не говорять недозволені речі. Мене ж, коли аналізував зв'язок Ірин із фізкультурником, вразила не сама історія, а те, що Іра офіційно поскаржилася, тобто фактично вижила його зі школи, хоча елементарного жіночого відкоша на домагання самця досить, коли б усе було там так просто; зрештою, про те, що вона з учителем таки злягалася, тобто зайшла в добровільно погоджені стосунки, ходили тільки чутки-плітки, принаймні господиня того не стверджувала категорично. Але слово «злягалася» свідчить, що зустрічі були неодноразові, отже, й історія могла скластися заплутаніше. В події ж, мені щойно оповідженій, вразило не так те, що зоотехнік практично Іру зґвалтував (боротися з таким бугаєм навряд чи мала силу), як те, що після того вона з ним ще танцювала, і тільки коли той знову хотів потягти її в темінь, збунтувалася. Отже, обидва випадки — із зоотехніком і вчителем фізкультури — однотипні, що примушувало думати: вони правдиві й дещо свідчили про Ірин характер: не бажала цілковито підлягати, а таки володарювати над чоловіком, тимчасом легко йшла на фізичне зближення, це і я можу потвердити, а коли чоловіки виявляли брутальну волю — зоотехнікові дала гострого відкоша, а фізкультурникові — помстилася, якщо… якщо все відбувалося саме так, як оповіла. Я написав, що чомусь їй не повірив. Причин могло бути дві: перша — яскраве враження від сну про пантеон її коханців, а друге — отой випадок, коли провокувала мене на шалені щодо себе дії, отже, шаленство чоловіка могло їй подобатися. Але ці мої резони не мали твердої підстави: сон міг бути результатом моєї прихованої ревнивості, а що її маю, не осмілюся заперечувати, був би нещирий; а той випадок, коли ніби провокувала мене на ґвалт, міг бути похідним страху переді мною, адже виразно сказала, що боїться мене; можливо, тієї миті я злився в її уяві з зоотехніком, який аж так її налякав, що цілу ніч протремтіла в наметі. Отже, все можна трактувати двоїсто: у варіанті простішому — виправдувальному і у складнішому — викривальному; істинного знання не було в жодному разі. І тут мене навідала несподівана думка: а чи не є оця розлога, розросла, ускладнена, химерна мислительна сітка психічним комплексом рогоносного ревнивця, і чи не цього Іра в мені найбільше боялася? Адже коли це так, то я цілком уподібнювався до її батечка, який перетворив своє і родинне буття на маленьке пекло, яке мучило Іру ціле життя, отож мала б вельми стерегтися, щоб не витворити з’єднанням із чоловіком ще одне пекло, вже в родині новій, власній, коли б наші стосунки і справді закінчилися шлюбом. Отже, все знову натрапляло на ту кляту історію мого батька з Калиновською, а ми були ніби її, історії тобто, заручниками. Коли визнати слушність цієї позиції, багато що можна збагнути: і Ірину вимогу клятви на мою неревнивість, і її настирливе допитування, чи була це вільна, чи невільна клятва, і чи дотримуюсь я присягань (до речі, на це я так і не відповів, адже правдива відповідь мала би збільшити підозри); зрештою, і те, чому вирішила розповісти аж про дві свої любовні історії з тим, що моя господиня називає «зляганням», — хотіла побачити, як я на це реагую; зрештою, те, що з чоловіками вона до мене «злягалася», було фактом певним, я про це оповідав, але самі історії могли бути й пофантазовані: перша, про Поета, могла постати на основі моєї розповіді про сон, а друга бути похідною історії з фізкультурником, цим і пояснюються зазначені подібності.