Валерій Шевчук - Фрагменти із сувою мойр. Частина 1. Кросворд

Роман «Привид мертвого дому» аж зовсім не традиційний, тут ужито, сказати б, музичної структури: роман-квінтет. Отже, твір складається з п’яти самостійних повістей, ніби інструментів, які виконують одну музику, а «одна музика» — спільна тема, зафіксована в заголовку («Привид мертвого дому»).

Історичний роман «Око прірви» (написано 1993-го, вийшов 1996 року) поєднує поетику мислительного роману з детективом. Загалом «детективний роман» — то жанр бульварної літератури, але в такому разі він ніби ошляхетнюється; я називаю його «інтелектуальним детективом»; у такій манері писано й деякі мої повісті.

Не цурався і класичних форм — звісно, модернізуючи їх. Так, у формі «сімейної хроніки» створено історичний роман «Тіні зникомі» (написано 1998-го, видано 2000 року), який поєднано з «характерологічним романом», де з’явлено систему яскравих характерів.

Барокову поетику я використав у романі «Срібне молоко» (написано І 2000–2001 років, видрукувано книгою 2002-го). Твір побудовано також нетрадиційно — у формі барокової трагікомедії, де кожен розділ — дія драми з усіма компонентами її сюжетної структури.

Отут ми впритул підійшли до нашого клаптикового роману «Фрагменти із сувою мойр», де три самостійні частини об’єднані спільною ниткою життя. Окремо вони друкувалися в періодиці, а в цілісній формі — уперше.

Починає «Фрагменти із сувою мойр» «Кросворд», який можна було б уважати написаним традиційно, коли б тут не вжито форми, зазначеної в заголовку. А що ж таке кросворд? Заплутана система загадок, які з немалою напругою розгадуються (поетика детективна, хоч насправді це «любовний роман», але вельми заплутаний через поєднання любовного, детективного і мислительного складників — оце і є кросворд).

У сувої мойр він — цільний блок, без фрагментації (ніби добре збережена частина поруйнованого часом сувою), тобто без дефектів.

Друга частина має назву «Театр прози». Такої поетики я вживав у «Срібному молоці», але тут її реалізовано у формі балету («танкú життя»). Загальна назва цього танцю: «Бал-маскарад із собаками» — оповідь подається іронічно, а заразом і трагічно, отже, маємо трагікомедію.

Наступне дійство «Театру прози» — «Сфера». Тут зображено замкнутий світ родини, яка вся в антагоністичному змаганні. А герої — ніби актори, які грають в ефектних сценах перед одним глядачем, яким є наратор, тобто оповідач історії, де трагічне поєднано з комічним.

Це саме — і в третьому романі, «Милий кохання тягар». Написав його, спираючися на слова Лесі Українки з драми «Блакитна троянда», які поставив як мотто: «Спадок — се фатум, се мойра, се Бог, що мститься до тринадцятого коліна». Чи ж не чудовий сюжет заховано в цих словах? Початок веду з першої половини XVII ст.: ідеться про любасні подвиги такого собі князя Лика (до речі, такий справді існував, про нього сказано в «Київському літопису» зазначеного часу). Віститься, зокрема, й те, що князь загинув од чарівниці. Але історія на ньому не завершується, а тягнеться до чотирнадцятого коліна. Отже, охоплено XVII, XVIII, XX століття, а четвертий і п'ятий епізоди виводять до століття XXI. Такої поетики я вживав, як бачить читач, у «Трьох листках за вікном», але тут фрагментація монтується складніше і ніби розкиданіше, хоча насправді єдності дії дотримано.

Через таку структуру я й назвав увесь роман клаптиковим. Звідки взяв цього терміна (адже його годі знайти в жодному словнику)? Усе пояснюється просто. 1986 року я видав, як уже згадувалося, роман «Три листки за вікном». Рецензій було достатньо, але звернув увагу на одну, яку написав такий собі О. Гриценко під назвою: «Про деякі властивості клаптикових ковдр» (журнал «Київ», 1987, № 5, с. 128–131). Рецензія була негативна, але мене в ній зацікавили оті «клаптикові ковдри». Ясна річ, що жодної клаптиковості в «Трьох листках за вікном» не було, але, як і щодо «роману юрби», про якого прочитав у Лесі Українки, мене осяяла думка: «А чому не написати і такий, тобто клаптиковий, роман?» Довго з тим длявся, але таки написав. І ось він перед тобою, читачу: «Фрагменти із сувою мойр».

1990-х років ми разом із Р. Корогодським видавали серію «Модерна література XX століття». І була добра традиція: опріч сильветки про автора, подавати аналогічну про художника-оформлювача книги. Скористаюся з цієї традиції тепер і скажу добре слово про художницю Наталію Михайличенко.

Оформлення «Фрагментів із сувою мойр» — цікавий зразок уміння мисткині створити уладнану систему ілюстрацій при гармонійному урізноманітненні. У давньоримській мітології мойри — богині долі, а сувій мойр — це людське життя, де є початок (Клото пряде нитку існування), протяг (Аяхесис ту нитку тягне у світовому просторі) і завершення (Атропос ту нитку втинає). Три мойри на обкладинках змінюють одежу, чим передано рух їх у часі; для кожної частини на шмуцах подано кожну мойру зокрема з чудовим орнаментуванням; на зворотах шмуців є алегоричний знак, ніби код тексту, і все це вельми елегантно поєднано й вабить до тексту через м’які перегуки. Художниця не використовує дешевих ефектів, а зачаровує вишуканістю малюнку.