Барбара Космовська - Буба

І Буба знову зрозуміла, що Агата мала рацію. Бо сором — це болюче відчуття, що пече, як незагойна рана.

Удома дівчина побачила діда, який припав вухом до дверей спальні.

— Привіт, — помахав він до неї. — Ходи-но, послухай, бо справді варто.

За мить відскочив від дверей, як попечений, і це врятувало йому життя. Батьки з палаючими обличчями вибігли зі своєї кімнати. Спершу мама, яка не помітила зіщуленого під стіною діда. За нею батько, дивно збуджений і почервонілий. Побачивши Бубу й старого, він вочевидь пожвавився.

— От і добре, що ви тут, — кинув він. — Ну, Марисю, — звернувся він до дружини, — покажи татові свою останню покупку.

— Але я купила їх для тебе, — ледь не плачучи відповіла та.

— Мені вони замалі, — в’їдливо відказав батько. — Запитаймо в Буби, — і він глянув на доньку. — Бубо, ти носиш таку білизну?

— Яку саме? — Буба зрозуміла, що тато трохи переборщив з інтимними питаннями.

— Таку, — почувся пригаслий голос мами. У її руках був білий бавовняний клапоть з написом дрібними літерами.

— Але ж це цілком нормальні труси, — здивувалася Буба.

— Марисю, — зажадав батько, — покажи-но їх іззаду.

Мати слухняно показала білизну з іншого боку. Замість класичного крою присутні вгледіли вузеньку смужечку, яка не прикрила б навіть Ольчиних сідниць.

— Стрінги, — тихенько промовила мама, немовби відкриваючи таємницю.

— Отож-бо й воно, — загримів батько, — моя дружина купила якісь стрінги, які ззаду виглядають не як звичайні труси, а лише ними прикидаються. Це білизна з якогось кошмарного секс-шопу! Моя дружина одягається в крамниці для якихось розпусних дівок! — батько аж нетямився від люті, вочевидь забуваючи, що до кола його слухачів і глядачів приєдналася Бартошова.

У тиші вітальні як грім розлігся її голос:

— У мене теж є такі.

Після цього сміливого зізнання настала хвилина тиші. Мати дивилася на Бартошову так, немовби їхня хатня робітниця була шведською королевою, яка вручає Нобелівську премію. А Бартошова тим часом спокійнісінько протирала виделки й ложки краєм свого накрохмаленого фартуха.

— Як це? — батько дивився на неї зі зростаючим зацікавленням. — Ви теж собі купили такі труси? — недовіра в його голосі могла б образити навіть найурівноваженішу жінку.

— А чом би й ні? — задерикувато спитала та. — Навіть колір схожий, тільки розмір більший, — зізналася вона ледь присоромлено. — Вони класні, правда, пані Марисю? — Бартошова поводилася, як бувалий комівояжер з торбою, повною стрінгів.

— Дуже мені цікаво, — зневажливо продовжував батько, — де це купують такі непристойні труси з вузенькою смужечкою?

— В «Арс Крістіана», — відрізала Бартошова, приголомшивши всю родину. — І до них ще додають три свічки, якщо вирішите купити. Найкраще запитати в нашого ксьондза Корека, — абсолютно серйозно порадила вона батькові.

Дідусь уперше за довгий час зберігав мовчанку. І вперше дивився на Бартошову неначе на стару картину, у якій раптом розгледів шедевр.

Буба у свою чергу була переконана, що якби мати вміла куховарити, то тиждень готувала б обіди замість Бартошової. Але вона не вміла. А батько… Батько виглядав, як самовпевнений гравець, котрий вилетів з «Першого мільйона» на самому початку. Тому про всяк випадок поставив друге, дуже особисте запитання.

— Коли обід, пані Аню?

— Обід на столі, — з гідністю відказала Бартошова й рушила до кухні, гордо випнувши сідниці, обтягнуті, мабуть, стрінгами розміру XXXL з ледь помітним малюночком.

— Що сталося? Посварилася з Мілошем? — Агата сиділа на підвіконні із книжкою Вортона на колінах. Буба вмостилася поруч, рада, що в подруги гарний настрій. Немовби й не було «лавки для курців», Агатиної безпорадності й сліз у її очах… Словом, ніби найбільшою проблемою була одиниця з географії.

— Посварилася? Н-ні-і-і, — відповіла, трохи подумавши, Буба. — Власне кажучи, я не знаю, що трапилося.

— Та невже! — підморгнула Агата. — Так кажуть, коли діється щось погане. Шкода, що вам не щастить, бо ви… дуже гарна пара, — закінчила вона.

— Пара? — Буба вперше усвідомила, що її дружбу з Мілошем можуть так сприймати. Проте це її аж ніяк не засмутило.

— Йолька крутиться біля нього, так що ну. Особливо відучора, — повідомила Агата, натякаючи, що це таємниця.

— І зовсім не відучора, — зітхнула Буба. — Мілош згадував, що вона вже на початку року…

— Та воно так, — погодилася Агата. — Та коли помітила, що ти по-іншому дивишся на Адася…